Not so long ago Ukraine was on the verge of experiencing a gold rush; there was a lot of enthusiastic talk about investments into Ukrainian gold mines. Ukraine does have some gold deposits, and the estimated amount of those reserves is enough to generate considerable interest, but it seems that the extractions costs would not be economic. Occasionally with considerable excitement “kimberlite pipes” are reported to have been discovered with diamond deposits. But, just like the gold rush that never really took off the excitement around diamonds fades only to brighten up again some time later.

“Yes, there is a chance some diamonds could be found in the kimberlite deposits, but there’s really not much point looking for them. We could actually extract a handful of diamonds but the damage done to the environment in the process would be out of proportion to the modest result. However Ukraine happens to be one of the few countries of the world that manufactures artificial diamonds for a variety of purposes,” says Academician Mykola Novikov.

One thing should be clarified before we proceed - we are talking about industrial diamonds, not those used for jewellery. Ukraine specialises in making synthetic diamonds of “low hardness.” The name just describes their properties and does not at all mean that they are of inferior quality - they are used for industrial purposes, for which the Ukrainian artificial diamonds are well suited and are, fortunately, a type that practically no other country produces. They are therefore almost indispensable for the specific industrial uses for which they are utilised in many countries of the world.

Starting from scratch

There is “a diamond factory” in Vyshgorod, a satellite town of Kyiv, which has as of today been in operation for more than 14 years. The Vyshgorod Diamond Factory started virtually from scratch and is now a well-developed enterprise. Even the condition of its buildings and the garden that surrounds it, suggest that things are going well. The founder, Yevehen Moshkovsky, who is now the director of this diamond-making facility, used to be a research worker of the Institute of Physical Metallurgy of the Academy of Sciences of Ukraine, had had no prior experience of running a business. However his determination, natural business acumen, ability to assess risk, take responsible decisions in combination with his scientific ideas proved to be the foundation for success. Yevehen Moshkovsky, Ph D in technical sciences, head of the board of the Vyshgorod Diamond Factory Company, is one of those who may be described as “a member of Ukraine’s industrial and business elite.”

“Back in 1989, Academician Paton, the then head of the Academy of Sciences, undertook to change the Academy’s strategic line of work, and the research centres and institutes that functioned within the Academy’s framework received a circular letter that outlined the new objectives and described innovations to be introduced - among other things, the letter suggested the establishment of “science enterprises” and for small businesses to be established. The situation of the country was just right for such innovations, and their scientific products were still in high demand both in the domestic market - which was still substantial, and on foreign markets. But some scientists were not in a hurry to embrace the new ideas - they hoped that the state would continue to provide them with work to be done and the necessary funds. Academician Paton was among the few who clearly saw that the times of the Soviet state planning and Soviet way of running things would never come back and sent out a signal - Hark! I hear the heavy tread of great changes approaching, start looking for new ways, go independent... “Unfortunately, only a few listened to Paton’s warning,” reminisced Moshkovsky.

“And you were among those who did?”

“Too right. I always had ideas and Paton’s warning made me act, and act quick.”

“But a facility to synthesise diamonds is a very costly undertaking! I understand that you did not have the money to construct this big building that houses the factory or for the equipment and everything else that was needed!”

“No, I did not, but luck was on my side - Anatoly Kominkovych, formerly head of a hard alloy lab in Moscow, proved to be a shrewd businessman and he helped us a lot. In the mid-1990s the turnover of his company was greater than, for example, that of such a giant as the Verstayimport Company which imported industrial equipment.”

Sliding into an abyss

“But in 1996 Kominkovych died - he went to Germany to attend a conference in Munich and died there of a heart attack. Such weird coincidence - he was born in Munich, his parents used to work there. He was selling our diamonds at very good prices - since then synthetic diamonds have gone down a lot in price. But thanks to the money we earned back then we bought the sophisticated equipment and finished the construction of our facilities.

If men like Kominkovych had continued to work within the leading branches of the Ukrainian economy, their energy and acumen would have changed it beyond recognition. Kominkovych had set up a storehouse in the USA which contained about six or seven million carats of synthetic diamonds and if things had developed along the lines we had hoped for, the scale of our business today would have been much greater.

After Kominkovych’s death our factory and the one in Poltava began a rapid decline. Young businessmen that came after Kominkovych’s demise, were no match for him and they failed to keep things running the way they were during his tenure. The synthetic diamond factory in Poltava was sold for a song and I don’t understand why the then government allowed it - synthetic diamonds are of vital importance for machine manufacture. But the factory continues to function so when the machine manufacturing industry here starts to pick up at a brisker pace the Poltava factory will benefit greatly from it.”

De Beers and 9/11

“A small enterprise in the world market of synthetic diamonds, given the current tendency towards globalisation, hardly has a future - we must face this fact and be prepared for it. So we started looking for investors. I wrote a letter to the De Beers Diamond Trading Company to inform them that there is a small factory in a country called Ukraine manufacturing industrial synthetic diamonds, and described in detail the potential of this small factory. There was a call from the De Beers HQ in London to Academician Mykola Novikov who is a rather well known in the world as an authority on artificial diamonds. Novykov when asked about our factory was full of praise for us. Hence we were invited to come over to England to discuss with the De Beers people in London.

It proved to be a successful visit though we were given a bit of a ‘grilling’ initially. We passed with flying colours and the serious negotiations began. A high-ranking De Beers official said at the end of the meeting that he saw our future in the production of cubic boron nitride, a very promising venture, rather than only synthetic diamonds. This type of production does have a promising future since boron nitride has a wider range of applications than synthetic diamonds.

We accepted De Biers’ offer and the years from 1998 to 2001 were particularly successful for us. Unfortunately, market fluctuations are hard to predict and you can never be sure what lies around the corner. The terrorist attacks of September 11 in the USA caused a crisis in the world economy and in the world’s diamond trade, including De Beers.

The diamond market is rigidly partitioned, and small producers, particularly from countries like Ukraine which does not have a very favourable image in the world, find it difficult to survive. De Beers intended to buy our factory in Vyshgorod but when they learnt that the land the factory stands on is owned by the state, they were put off.

The factory in Vyshgorod has indeed been built on land that belongs to a cultural and historical preserve. Before the construction began, archaeological excavations had been conducted - incidentally, we paid for them - and nothing of any historical or archaeological value had been found. It means that the land can be legally purchased without any problems, and the shareholders intend to do so soon. It will make the company more attractive for investors. But those who wanted to buy it before do not want to now, so we’ll have to start looking for other potential buyers.

The Vyshgorod Diamond Factory manufactures diamond powder with granules of one or two tenths of a micron. Powders with even smaller granules are planned to be produced. It is more costly to produce but such diamond powders have a brighter future.

I’m convinced that the full revival of the Ukrainian economy will start soon and then our products will be in demand on the domestic market as well. In the meantime, we export what we produce in a rather oversaturated international market. What makes it particularly difficult for us to operate in such a glutted market is the dearth of experts who can advise us how to operate in these market conditions.”

Come and buy us!

There are factories in Japan which almost entirely rely on the Ukrainian made synthetic diamonds. They know perfectly well what they need and they will not start using cheaper products or maybe in some way less suitable for them, unless they are hard pressed for some reason to do it. They’ve got accustomed to using the Ukrainian synthetic diamonds, particularly so at Mitsubishi.

Diamond is basically a simple mineral - crystalline carbon and that’s all, but this carbon can be put to so many uses that it makes it absolutely unique. Its use in non-traditional spheres can lead to synergy and breakthroughs in technology. The Vyshgorod factory can offer products of top quality which meets the most rigorous standards. The factory was certified in the ICO-9000 system in 2000.

You may ask, if the factory has found its niche in the international market why does it need an investor so much? “Because it will give a firm ground for further development,” says Oleksandr Manyuk, deputy director, and continues, “We should increase the output, widen the range of products and improve quality. All that takes a lot of money to do. Those who can prove that they can put our ideas into practice, can have a share of our stock. Synthetic diamonds are in constant demand in the world - we just have to find potential customers. We’ll give a block of stocks in exchange for sales in new markets. Everything else we already have - a well-equipped and smoothly functioning factory, specialists and highly qualified workers, new ideas and even working capital. Our equipment is at the cutting edge of technology. We have 3 million carats of diamonds and cubonite powders of excellent quality stocked in our warehouses.

We also understand that our competitors would like to have us out of the way. We are prepared to sell a controlling parcel of shares for 400,000 dollars. For that buyers whose purpose is shutting us down, it’s quite a lot, but for people, who is with serious business plans it’s not really that much.”

Україна в останні роки благополучно пережила “золоту лихоманку”, коли деякі ентузіасти переконували всіх вкладати кошти у вітчизняні золоті копальні. Цей дорогоцінний метал у нашій землі є, і в досить великій кількості. Однак коли спробували його видобувати, стало ясно: дешевше купити за кордоном, надто дорого коштує виробництво. Час від часу в нас спалахує й “алмазна лихоманка”. Її прихильники показують місце на карті, де пролягає кімберлітова трубка, в якій можна ці самі алмази пошукати.

- Так, можна, - вважає найбільший український фахівець з алмазів академік Микола Новіков. - Але навіщо? Це буде насильство над природою, екологічне лихо. І все заради того, щоб одержати “жменьку” камінців... Але ж Україна - одна з небагатьох країн, котра має налагоджений цикл виробництва штучних алмазів на будь-який смак!

Слід уточнити, що йдеться про мінерали, які застосовують у промисловості. Не діаманти, котрі прикрашають кольє та брошки. Україна спеціалізується на алмазах низької міцності. Назва зовсім не означає, що вони погані. Просто це вироби для певної сфери застосування. І головна удача: український продукт потрібен світовій промисловості, майже незамінний.

Алмазна лихоманка

От уже понад 14 років під Києвом працює приватне підприємство - Вишгородський алмазний завод. Приємно дивитися на його доглянуті, добре вибудовані споруди, оточені традиційним для українського хазяїна садом. Цікаво, що підприємство створювалося буквально з нуля, людиною, котра ніколи раніше не займалася бізнесом чи діяльністю типу “купи-продай”. В основу становлення (і, відповідно, збагачення) були покладені власні наукові ідеї, здатність піти на ризик і вміння брати відповідальність на себе. Отже, співробітника Інституту проблем матеріалознавства НАНУ, а нині - директора заводу, голову правління акціонерного товариства, кандидата технічних наук Євгена Мошковського можна сміливо вважати зразковим

- У 89-му академік Патон, - як розповів Євген Іванович, - вирішив змінити стратегію Академії наук. Президія НАНУ розіслала по інститутах документ про нову інноваційну політику академії: про створення наукових кооперативів, малих підприємств і так далі. Для цього на той час склалася сприятлива ситуація і, що дуже важливо для старту - була гарна кон’юнктура як внутрішнього (тоді ще потужного), так і зовнішнього ринку...

Однак учені вирішили почекати, сподіваючись, що повернеться державне замовлення, а в бюджеті збільшаться асигнування на науку. Патон, очевидно, першим зрозумів: цей час не повернеться ніколи, і заздалегідь подав сигнал: рятуйтеся, хто може, виходьте на самостійний шлях. На жаль, не зрозуміли...

- Як зважилися ви?

- У мене були хороші результати. Я в них вірив. І коли довідався про пропозицію Патона, збагнув - треба діяти...

- Як ви змогли, не маючи нічого в кишені, побудувати чотириповерховий виробничий корпус, начинений дорогими і потужними комунікаціями?

- Нам пощастило з дилером - Анатолієм Комінковичем. Цей природжений бізнесмен колись був начальником лабораторії ВНДІ твердих сплавів у Москві. Перебудова розкрила його талант. Ось приклад - він зумів за три роки своєї діяльності (93 - 95 рр.) за обсягом обороту в кілька разів обійти такого монополіста, як “Верстатоімпорт”!

Політ у прірву

- Однак трапилася біда - у 96 році Комінкович поїхав у відрядження на конференцію в Мюнхен і помер від інфаркту. Безглуздий збіг: він у цьому місті народився до війни, тут працювали його батьки. І така людина продавала наші алмази. Причому за цінами, яких зараз і близько немає. З ним ми тоді одержували, можна сказати, надприбутки і змогли завершити будівництво, придбати обладнання.

Якби люди такого масштабу, енергії прийшли тоді в усі галузі, українська промисловість і наука мали б зараз зовсім інший вигляд і потенціал. Комінкович створив консигнаційний склад у США, там було накопичено 6 - 7 млн каратів алмазів, і якби все розгорнулося, як ми планували, масштаб бізнесу був би значно більшим.

Після його смерті і ми, і Полтавський алмазний завод полетіли в прірву. Молоді бізнесмени, які прийшли йому на зміну, були людьми іншого масштабу і не змогли гідно продовжити справу. У них далеко не все виходить. Полтаві пощастило - її купили відразу. Хоча треба зауважити, цей стратегічно важливий завод продали за копійки. Як уряд на таке зважився, не розумію, бо алмази - основа машинобудування. Коли воно почне розвиватися і в нашій країні, всі побіжать з поклоном на цей завод. Звичайно, нинішні власники не програють.

Здрастуйте, шановний де Бірс!

Будьмо відверті - в маленького підприємства при сучасній тенденції до глобалізації в алмазній галузі немає майбутнього. Тому ми спробували знайти інвесторів. Я написав лист керівництву фірми де Бірс і прямо пояснив, що є такий заводик в Україні по виробництву алмазів. Мовляв, можливо, їм - світовим виробникам - буде цікаво довідатися про наші можливості. З англійського офісу фірми зателефонували в Київ, академіку Новікову (його авторитет у світі високий) і поцікавилися, “хто ми є”. Микола Васильович дав нам високу оцінку. Нас запросили до штаб-квартири фірми в Лондон.

Візит виявився успішним, хоча спочатку нам в Англії... влаштували іспит. Потім відбулася ділова розмова на дуже серйозному рівні. Закінчилася зустріч заявою їхнього високого керівника, що він бачить наше майбутнє навіть не в алмазному, а в багатообіцяючому виробництві кубічного нітриду бора. Зараз цей напрямок швидко розвивається, і працювати в ньому - перспективно, оскільки поле застосувань цього матеріалу ширше, ніж в алмазів.

Ми прийняли пропозицію де Бірса. Вважаємо, роки з 1998-го до 2001-го для себе вдалими. На жаль, безтурботно почуватися на ринку неможливо - ніколи не знаєш, яка несподіванка чекає на тебе за поворотом. Черговий удар дістали через теракт 11 вересня у США. Криза вдарила по всій світовій економіці, в тому числі й по алмазній галузі, по де Бірсу...

Ринок алмазів жорстко поділений. Маленьким підприємствам, та ще з країни із таким іміджем, як наша, важкувато. Той же де Бірс погоджувався купити завод у Вишгороді, та коли довідався, що під ним державна земля, дещо охолов.

Завод справді побудований у Вишгороді на території культурно-історичного центру. Але перед спорудженням промислового корпусу за кошти вчених провели археологічні розкопки. Вони показали: в землі на території заводу жодних археологічних цінностей немає. Тому зараз землю можна відкупити на законних підставах. Що акціонери, очевидно, незабаром і зроблять, аби стати більш привабливими для інвестора. Але поїзд із колишніми покупцями вже пішов. Треба починати все знову.

Продукція Вишгородського заводу - алмазні порошки в одну-дві десятих мікрона. Майбутнє тут бачать у дальшому розвитку порошкового напрямку - ще більш тонкої, дорожчої номенклатури.

Звичайно, у перспективі промисловість в Україні відновиться. Тоді ми будемо потрібні й на внутрішньому ринку. Але поки доводиться виживати майже виключно на експорті, орієнтуватися на перенасичений міжнародний ринок. І це при тому, що в країні майже відсутні фахівці, які б мали вихід на зовнішній ринок і знали, як на ньому працювати...

Готові продатися!

У Японії є підприємства, які працюють на українських алмазах. Ці споживачі без гострої потреби не перекинуться на дешевший і навіть у чомусь більш виграшний продукт, бо алмазний порошок, який вони застосовують, уже прижився. Скажімо, в технологічних процесах на Міцубісі.

Алмаз, як і вода, начебто б простий мінерал - один вуглець і все, але за розмаїттям можливостей - це унікальний матеріал, і тому його використання в нетрадиційних галузях припускає синергізм і одержання супервиграшних технологій. Вишгородці, приміром, можуть запропонувати замовнику продукт, який відповідає найжорсткішим вимогам якості: їхнє підприємство сертифіковане за системою ICO - 9000 2000 року.

Здавалося б, якщо підприємство має можливість вести боротьбу за міжнародний ринок, навіщо так завзято шукати інвестора? “Бо ми бачимо стратегічну перспективу, - пояснює заступник директора Вишгородського алмазного заводу Олександр Манюк. - Якщо дивитися вперед, слід збільшувати обсяги, розширювати асортимент, поліпшувати якість. Тут потрібна серйозна опора у світі бізнесу і великі гроші. Хто покаже, що він здатний сприяти реалізації цих наших цілей, з тим ми й готові поділитися пакетом акцій. Алмази у світі потрібні, слід лише відшукати адреси потенційних споживачів. Ми віддамо пакет за проникнення на нові ринки. Все інше в нас уже є - завод з налагодженою виробничою базою, висококваліфіковані фахівці, перспективні наукові розробки і навіть оборотні кошти. Устаткування - найсучасніше. Все відпрацьовано. На складі лежать 3 мільйони каратів прекрасної якості, переважно алмазні та кубонітові порошки.

Розуміємо: ми дуже незручні для конкурентів. Готові продати контрольний пакет за 400 тисяч доларів. Для тих покупців, що нас хочуть закрити, - це забагато, а для тих, хто налаштований серйозно - це не такі вже й великі кошти”.