In some respects animals are like humans, each has a character and preferences; each can love or bear a grudge; become ill, or even become depressed by solitude. A lonely animal can be more susceptible to disease. When we fall ill we seek medical help and we all know that finding a good doctor is not easy. Animals in a zoo are looked after by veterinarians and those in Kyiv Zoo are lucky to be in capable hands of a very kind and professional team. The following is a story illustrating some of the aspects of Kyiv Zoo life.

Elephant Cow Dirndl: Really Coquettish

Boy, a 26-year-old bull elephant, was lonely and depressed, nervously pacing his open-air cage and trumpeting so loud he could be heard miles away. People were concerned and nearly every newspaper carried stories about the bachelor’s suffering in Kyiv. An almost worldwide matchmaking campaign began. “And then it happened,” The Ukrainian wrote in 1998 (#4), “...Germany made Kyiv Zoo a present, a she-elephant, 30-year-old ‘miniature’ Dirndl... Now the elephants are getting accustomed to one another. There is still a partition between then, but they can ‘talk’ and touch one another with their trunks, exchanging affectionate glances. The partition will be removed soon. Hopefully, a calf will appear and a new animal family will be added to the Zoo’s community. Sometimes the world is made so that happy endings are possible, with people and with elephants, as in a fairy tale.”

“Regrettably, it didn’t work,” says Andriy Marunchyn, Chief Veterinarian of the Kyiv Zoo and official member of the European Association of Veterinarians. “Dirndl is a tender, sensitive cow, but she behaved in a strange way, pretending a mating game but actually keeping aloof, so every time Boy tried to mate she’d fall to her knees, showing she didn’t want to. Boy would get angry, pushing her in the back with his trunk and dragging her along in the cage, as though showing her who was boss and that she had to oblige.”

Big Boy and Big Trouble

It was this autumn and golden leaves were covering the ground. Many people had gathered in front of the elephant cage. Boy was merrily spraying himself with sand and gently patting Dirndl with his trunk. No problems whatsoever. I heard a little boy ask his mother how come the elephant had no tusks. Indeed, why? I decided to visit the zoo vet and ask. In Mr. Marunchyn’s office there was a turtle from Turkey, a giraffe from Africa, an elephant from India - presents from his friends, along with the three see-nothing-hear-nothing-say-nothing monkeys presented by an army general friend. I asked about this lack of Boy’s tusks. Andriy Marunchyn replied:

“Boy fell prey to hormones. During musth (a state or condition of violent, destructive frenzy occurring with the rutting season in male elephants, accompanied by the exudation of an oily substance from glands between the eyes and mouth) Boy would attack the steel fence with his long beautiful tusks until he finally broke them (the tusks are an elephant’s teeth and they constantly grow). After that his pulp suppurated, it hurt, so we found experts in Great Britain. Zoo dentist Peter Certes and anaesthesiologist John Lewis agreed to operate on Boy. We made the necessary arrangements and the operation was a spectacular success, owing to the team’s concerted action. Boy fully recovered.”

However, it was not unfortunately the end of his dental history. With time Boy damaged one of the filled tusks and it suppurated again and then became gangrenous. The British colleagues were consulted, but this time they couldn’t come, so Andriy Marunchyn had to operate on the elephant twice, himself, administering injection anaesthesia for the first time in Ukraine (or indeed anywhere in the CIS). Using special tools, part of the tusk was cut off, the filling removed, and a deep root drainage performed. During one of the surgical procedures Boy spent 56 min. under the anaesthetic, then it was neutralised and the elephant rose to his feet unaided. It was a real victory. In 2000, the elephant again got into trouble. During another musth, Boy suffered an acute recurrence of suppuration and it became clear that the tusk had to be removed. It was an extremely complicated surgical procedure. Veterinarians were sought from around the world. The first to respond was Prof. Henning Wiesner, a noted expert with the Munich Zoo. He made the trip to Ukraine at his own expense and would not hear about any compensations, saying “That’s an animal of a zoo, not privately owned; besides, Kyiv and Munich are twinned cities.” Herr Wiesner also met with Kyiv Mayor Oleksandr Omelchenko who thanked him for his help and wished him every success.

The operation created a sensation, with dozens of media people crowding the place, getting in the surgical team’s way. Andriy Marunchyn says it was like a Tartar raid: “They were everywhere, ignoring instructions to keep their distance... We put the elephant under anaesthetic, he sank on his stomach which was a very dangerous posture, as he could damage his ribcage. With a hoisting crane we turned him and laid him on his side. Herr Wiesner was the team leader, but the tusk was actually removed by a team of Kyiv dentists (not vets). It was a strenuous physical task.”

To veterinarians... with excrements

So much trouble with just a single animal! And the Kyiv Zoo vets have some 2,5 thousand crawling, running, and flying patients, all eager to avoid a vet’s touch and even trying to bite them. The Zoo’s personnel monitors the animals’ health (conduct, skin and eye condition, etc.), but at a distance sometimes using even binoculas, reporting any changes to Andriy Marunchyn. If a large aggressive beast such as a tiger is taken ill, it is transferred to a special steel cage for observation. The cage has a sliding side (like a hospital room of sorts), so that the animal can be immobilised, anaesthetised, examined, or tests run, including ECG. Smaller animals like lower primates, monkeys, are taken to the hospital which is complete with operating rooms and the necessary equipment and medications. A wide variety of different types of surgery are practised. Sometimes animals even have to be treated at ordinary hospitals, as they contract quite a few diseases similar to those of man. Serhiy Rykov, Chief Physician of the Institute for Eye Microsurgery, removed a cataract from a kangaroo in the Institute’s operating room. Yet there are ills peculiar only to animals. Primates and members of the cat family (Felidae), if lonesome or unfit for some reason, may suffer from automutilation, a kind of depression causing the animal to bite and gnaw at itself. A recent case was a leopard that started gnawing at its paw. Under general anaesthesia the damaged tissue was removed and the animal was tranquillised and given anti-inflammatory treatment.

Animals, almost as much as people, need loving care. Some of them even resort to tricks to attract attention. “A little monkey fell ill not so long ago,” recalls Andriy Marunchyn, “so I came to examine her. I asked her to show me where it hurt. She clasped her belly, started jumping, filled her mouth with tea and spurted it at me and then run away. Her way of joking.”

Animals do not like medical treatment, they remember that a “flying syringe” hurts, so when they see it they run and hide; they learn to find pills hidden in their food and throw them away. Once a gorilla named Tony was brought from Germany. The accompanying letter read that he hates veterinarians and hurls excrements at them.

Keeping exotic animals (giant lizards, crocodiles, turtles, parrots, peacocks, wild cats like puma or other jungle cats, even bears) at home, in the dacha or a restaurant has become an expensive modern hobby. Of course, any of them can become ill, in which case their owners more often than not would ask the Zoo to help. The staff vets never say no.

Help to our little brothers

Compared to the other Ukrainian zoos, the one in Kyiv has a more or less favourable status, yet even here they lack adequate equipment. Among other things, they badly need a gas anaesthesia unit and a stationary ultrasonic scanning machine, but above all they need an endoscope. Nor is there enough diagnostic equipment or blood analysis equipment for the more exotic animals; resuscitation rooms also. But Andriy Marunchyn has a great professional team; Oleksiy Tolstoukhov, Anatoly Shulha, Pylyp Bilykn and Inna Vasylkovska, who all love their patients very much.

Andriy Marunchyn has visited zoos in Holland, France, Germany, UK, and Poland. All of them have sponsors. Incidentally, individuals and corporate entities transferring funds to zoo accounts are tax-exempt, so every corporation can consider it an honour to finance construction projects on zoo premises. This author happened to see a large poster reading “Nivea: Supporting Kyiv Zoo.”

Each zoo is a large family made up of humans and animals. A zoo is a large research and educational centre, and a favourable public rest place. In 2008, the Kyiv Zoo will mark its centennial. New spacious open-air cages are being built to mark the occasion, each designed to keep the inmates as close as possible in their natural environs. Such renovation calls for heavy funding. Money is being provided by the state as well as by sponsors. Hopefully, the number of friends of the Kyiv Zoo will continue to expand. We all know that our little brothers will not survive without our help.

Tварини - як люди. В кожної свій характер, свої уподобання. Як ми, вони вміють любити і пам’ятають, хто їм зробив боляче. Як і ми, вони можуть занедужати. Як і нас, їх гнітить почуття самотності, і тоді вони сумують, хворіють. Коли нам зле, ми звертаємося до медиків, а хорошого лікаря (це знає кожний) знайти нелегко. У зоопарку за здоров’ям тварин стежать ветлікарі. Можна сказати, що мешканцям Київського зоопарку дуже пощастило, бо ними опікуються справжні професіонали і напрочуд добросердні люди. Повідаємо деякі історії з життя зоопарку.

CЛОНИХА ДИРНДЛ ВИЯВИЛАСЯ ПРОСТО... КОКЕТКОЮ

... Усім своїм виглядом показував 26-літній слон Бой, як йому сутужно. Він нервово міряв свою вольєру від стінки до стінки, трубив на весь голос. І люди сповнилися до нього співчуттям. Чи не в усіх газетах промайнула інформація про муки слона-холостяка з Київського зоопарку. Почалася ледь не міжнародна мар’яжна кампанія по ... пошуку нареченої для Боя. “І трапилося чудо, - писав тоді й наш журнал (№ 4, 1998 р.). - Німеччина подарувала зоопарку слониху, 33-річну мініатюрну Дирндл. Зараз вони звикають одне до одного, між ними у вольєрі встановлено бар’єр. Але вони можуть торкнутися хоботами, поговорити і дивитися закоханими очима. Незабаром бар’єр знімуть, відбудеться “весілля” і з часом у них з’явиться немовля. Все повинно добре закінчуватися. У слонів і в людей. Як у казці”.

- На жаль, казка не сталася, - розповів мені Андрій Марунчин, головний ветлікар Київського зоопарку, офіційний член Європейської Асоціації ветеринарів. - Дирндл - ніжна, вразлива слониха, з хорошим характером. Але її поведінка була аномальною. Вона просто імітувала охоту, а насправді не входила в неї. І коли Бой проводив спроби до спарювання, падала на коліна, показуючи, що не хоче продовження. Бой злився, штовхав її хоботом у спину, тягав по вольєрі, наче доводив: він тут головний і вона мусить підкоритися. - Виходить, вона просто з ним кокетувала? - Хіба й так, у тварин - як і в людей. Бой міг слониху травмувати...Нині вони живуть у сусідніх вольєрах, спілкуються і почувають себе добре. Ще раніше, до приїзду в Київ, невдало закінчилися також спроби знайти пару для Дирндл у зоопарках Парижа та Мюнхена. Взагалі, щоб утворилася “сім’я” слонів, вони повинні, можливо, змалку рости разом - самець і дві-три слонихи.

ВЕЛИКА ТВАРИНА - ВЕЛИКИЙ КЛОПIТ

... Золота осіння пора. Біля слоновника багато людей. Бой весело посипає себе піском, гладить хоботом Дирндл. Жодних проблем. Чую, як маленький хлопчик запитує в мами, чому в слона немає бивнів. Справді, чому? Йду за відповіддю до ветеринарного госпіталя. В кабінеті Марунчина - цілий сувенірний “зоопарк”: черепаха з Туреччини, жирафа з Африки, слон з Індії - подарунки друзів, і три індійські мавпочки - відомий символ мудрості (“Нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу”) від знайомого генерала Служби безпеки. Про відсутність бивнів у Боя Андрій Андрійович розповів:

- Бой - “жертва” гормонів. Коли в слона настає період ендокринного збудження (мусту), він буває дратівливим, агресивним. Так трапилося і з нашим Бойєм. Він пхав своїми довгими красивими бивнями металеву огорожу і зламав бивні (це його зуби, які постійно ростуть). Згодом - запалення пульпи, нагноєння. Рани боліли. Фахівців, котрі вміють оперувати бивні, знайшли у Великобританії. Зоодантист Пітер Кертеш і анестезіолог Джон Льюїс погодилися приїхати. Готувалися і ми, і англійці серйозно, операція пройшла блискуче. Всі служби діяли злагоджено. Бой одужав.

Але на цьому не припинилися “стоматологічні” страждання слона. Минав час, і Бой пошкодив запломбований бивень. Знову нагноєння. Почалася гангрена. Знову консультації з колегами. Але британці не мали змоги приїхати, і Андрію Андрійовичу довелося двічі брати відповідальність на себе. Вперше в Україні (і в СНД) робили ін’єкційну анестезію слона. За допомогою спеціальних інструментів зрізали частину бивня, знімали пломбу, робили глибокий дренаж. Під час однієї з операцій Бой провів під наркозом 55 хвилин. Дію анестезії нейтралізували, і слон підвівся власними силами. Це була перемога.

У 2000-му - нова неприємність: в період мусту в Боя загострюється запалення. Стало ясно: треба бивень видаляти, що надзвичайно складно. Кияни шукали лікарів по всьому світу. Першим відгукнувся директор Мюнхенського зоопарку, відомий ветеринар, професор Хенінг Візнер. Він приїхав за власний рахунок, про фінансові компенсації навіть слухати не схотів, сказав: “Це тварина зоопарку, а не приватна, крім того, Мюнхен і Київ - міста-побратими”. Зустрівся професор і з мером міста Олександром Омельченком, котрий побажав йому успіху.

Навколо операції утворився ажіотаж, десятки кореспондентів неймовірно заважали медикам, це була, за словами Марунчина, справжня татарська навала: “Вони весь час плуталися під ногами, не витримували дозволену дистанцію... Ми провели анестезію, слон ліг на живіт, що було дуже небезпечно для нього, бо він міг пошкодити свою грудну клітку. Але його за допомогою кранів перевернули на бік. Керував процесом пан Візнер, важку фізичну роботу по видаленню бивня виконали кияни, “людські” стоматологи”.

ПО ВЕТЕРИНАРУ... ЕКСКРЕМЕНТАМИ

Стільки клопоту лише з однією твариною! А коли врахувати, що загалом у ветеринарів зоопарку близько двох з половиною тисяч підопічних, і все повзає, бігає, літає, не дається в руки, ще й намагається вкусити... Працівники зоопарку ведуть спостереження за здоров’ям тварин (їхньою поведінкою, станом шкіри, очей тощо) “методом нагляду”, доводиться користуватися й біноклем. Про помічені зміни доповідають Андрію Марунчину. Якщо занедужає велика агресивна тварина, наприклад, тигр, його переводять для обстеження у спеціальну металеву клітку із пересувною стінкою (це ніби амбулаторна палата). Таким чином тварину можна зафіксувати, дати їй наркоз, оглянути, зробити їй аналізи, ЕКГ тощо. А менших тварин - скажімо, нижчих приматів, мавп - перевозять у госпіталь. Там є операційні кімнати, інструменти, ліки. З успіхом проводяться операції на черевній порожнині, м’яких тканинах, вухах...

Виявляється, у тварин такі самі хвороби, як у людей. В усякому разі схожих захворювань багато, і лікувати їх інколи доводиться в “людських” медичних закладах. Так, головний лікар Інституту мікрохірургії ока Сергій Риков власноручно, на своїй апаратурі прооперував катаракту в кенгуру. Але є й специфічні недуги. У приматів, котячих, коли їм стає сумно або не підходять якісь умови, буває аутомутуляція, своєрідна депресія, самопогризання. В такій ситуації недавно опинився леопард, він почав гризти свій палець. Після загальної анестезії йому видалили пошкоджені тканини, провели протизапальне лікування і транквілізацію, тобто заспокоїли нервову систему.

Не менше, ніж людям, тваринам треба відчувати тепло, турботу про себе. Інколи вони вдаються навіть до хитрощів, обману, аби лише привернути до себе увагу. “Недавно занедужала наша мавпочка, - пригадує Андрій Андрійович. - Підходжу, прошу її - покажи, що в тебе болить. Вона тримається за живіт, стрибає, зненацька по ходу набирає повний рот чаю і видає цівку мені в обличчя. Потім тікає геть. Отакі жарти”.

Лікуватися тварини не люблять. Запам’ятовують, що “літаючий шприц” - це боляче, і ховаються, коли його побачать, виколупують приховані в кормах таблетки. З Німеччини до Києва якось привезли горилу Тоні. У супровідному листі було написано: “Не терпить ветеринарів, кидає в них екскременти”.

Останнім часом стало модним досить дороге хобі - утримувати вдома, на дачі, в ресторані екзотичних тварин: варанів, крокодилів, черепах, папуг, павичів, диких кішок (пум, очеретяних котів), навіть ведмедів. Зрозуміло, вони можуть занедужати, і їхні власники звертаються по допомогу до зоопарку. Ветлікарі не відмовляють нікому.

ПIДТРИМАЄМО БРАТІВ НАШИХ МЕНШИХ

У порівнянні з іншими зоопарками країни в Києві становище непогане. Але й тут обладнання не вистачає. Конче необхідні апарати для газової анестезії, стаціонарний аппарат УЗД, проблема номер один - ендоскопи. Бракує діагностичної техніки, аналізаторів крові, адаптованих до різних екзотичних тварин, а також реанімаційних приміщень. Благо, в госпіталі, поруч з Андрієм Марунчиним працюють талановиті ветлікарі Олексій Толстоухов, Анатолій Шульга, Пилип Білик, Інна Васильковська. Марунчин бував у зоопарках Голландії, Франції, Німеччини, Великобританії, Польщі. Всюди є спонсори. До речі, ті особи й фірми, що переводять кошти зоопарку, в багатьох країнах звільнюються від податків, там корпорації вважають за честь фінансувати спорудження зоопаркових об’єктів. Бачила і в нас великий плакат: “Nivea - підтримка київського зоопарку”. Зоопарк - одна велика родина, люди і звірі. В кожній цивілізованій країні зоопарк - великий науково-просвітницький центр, улюблене місце відпочинку. До ювілею - у 2008-му Київському зоопарку виповниться 100 років - тут споруджують нові просторі вольєри, де умови будуть максимально наближені до природних. Реконструкція потребує значних коштів. Дістають їх не лише від держави, але й від спонсорів. Хочеться сподіватись, що коло друзів зоопарку дедалі ширшатиме. Адже брати наші менші без нас не виживуть.