Berlusconi’s Costly Favourite

Many an analyst believes that the deciding moment in the Ukrainian wonder boy’s career came on November 5, 1997, when Kyiv Dynamo routed the famous Barcelona team in a League’s Champion group tournament in Spain (4:0), with Shevchenko scoring three of the four goals at the Camp Noy Stadium, which instantly made the forward a soccer star. Dynamo Club’s current President Ihor Surkis says that, back in December 1994, after a match vs. FC Bayern Munchen, reputed soccer clubs were prepared to offer $9.5 million to have the 18-year-old lad on their team.

In September 1997, news agencies highlighted his name once again. The owner of Italy’s Milan offered the Kyiv Dynamo Club $17 million for Andriy Shevchenko. The club declined, they did not intend to sell their star for any money, at least not in the foreseeable future. Andriy was 20 at the time and was still to mature as a professional soccer player. There was potential still to be implemented at the club and in the Ukrainian national team.

Two years later, Andriy Shevchenko of Kyiv Dynamo ranked with the world’s top soccer stars. When Milan President Silvio Berlusconi met with his Kyiv Dynamo counterpart Hryhory Surkis, the noted Italian TV tycoon made this jesting remark: “Are you the man resolved to make me go bankrupt?”

Official information has it that Mr. Berlusconi, the owner of one of the world’s most popular soccer teams, had to part with $25 million to sign Andriy Shevchenko, which was only slightly less than another Italian club, Inter, had to pay for the World ‘97 soccer star Ronaldo. Quite a few soccer moguls had doubts about how the 22-year-old Ukrainian lad would survive in the “frying pan” of Italian premier football. Andriy Shevchenko had this to say at the time:

“I think I have made a timely departure. I owe it to Hryhory Surkis and Andriy Lobanovsky for letting me loose at just the right time. I also believe that I wasn’t prepared for this new lifestyle a year before, but then Kyiv Dynamo had a good Champion’s League season and we made it to the semi-finals. In the West, soccer players are spotted on the field. Milan’s coach Alberto Zacerroni watched the matches in which I played, so he knew my potential. It was a great advantage when vying with a big-time club.

“Besides, I’d wanted to prove that soccer players from the former Soviet Union could produce a good performance in an Italian championship; that they could challenge all those other soccer stars.”

Soccer Comes First, So Far

Andriy Shevchenko’s fans habitually stress that the Kyiv Dynamo forward remains true to his home turf, that he comes from that city. In fact, Andriy was born in Yahotin, an oblast of Kyiv . The first months of his life he spent in Dvirkyvshchyna villlage near Kyiv.

“My father had served in the Soviet army for a number of years. When he was transferred to Kyiv the flat for him was not ready yet, so dad decided it was best to send my mom and my elder sister to his relatives in Dvirkyvshchyna, a village about 100 km from Kyiv. However when I was less then one year old, we moved to Kyiv, so I consider the capital of Ukraine was my real hometown and where I lived for 22 years before leaving for Italy.”

When asked by journalists whether he misses Kyiv, Andriy usually replies that he has brought his Kyiv to Milan. His first apartment on the via Marina, not far from the soccer club’s office, is now inhabited by Andriy’s parents and his sister Olena, a graduate of Kyiv’s Institute of Culture. She is a couple of years Andriy’s senior and her husband’s name is also Andriy.

What proved most difficult after moving to Milan from Kyiv? Andriy: The language and getting adjusted to the local life-style. I used every opportunity to master Italian. Before the family moved in, I spent practically every night dining at a local restaurant with some of the players. It was difficult at first, but my new partners Maldini, Costacurta, especially Massimo Ambrozini proved extremely helpful as I shared facilities with him during training sessions.

Andriy Shevchenko is generally described as a fairly humble and restrained individual in private life, but explosive and irrepressible on the playing field. He is head over heels in love with billiards, is an impassioned hockey fan, but has a dim view of computers and computer games. However he is an avid reader adoring books about history, especially those dealing with Napoleon. Whether true or not, one finds the above portrayal in a book entitled The Devil from the East, written by the Italian sports journalist Enzo Catagnia which appeared in print in Italy two years ago. The Italian soccer funs adore Andriy Shevchenko; he is an idol in the eyes of the local tiffosi; gold-and-blue Ukrainian national colours are regularly unfurled on the terraces of the San Siro Stadium; Milan’s genuine fans write posters in Ukrainian; there are souvenirs on sale, including T-shirts boasting Shevchenko’s name (at one time outselling Inter’s Ronaldo products on the market).

Andriy admits that he likes to drive at the most critical moments in his life; driving helps him relax.

“I developed a fancy for fast cars back in Kyiv but I’ve got over it now,” says Andriy. “As a small boy, I dreamed of riding a moped, forget about a motorcycle. My parents could only afford a bicycle. When I started playing for the Dynamo team and received my first pay cheque, I decided to buy a car. I had a Mercedes and a Landrover in Kyiv. In Milan, under the contract, I was supplied with an Opel, but then I came back to a Mercedes again.”

Andriy does not like to dwell on the subject of his private life. “Being a family man would interfere with my career at this stage. Maybe I will think of getting married in a couple of years. Soccer comes first now.”

Fond of Sweets and Armani Suits

One and perhaps the most difficult question Andriy was posed by Italian journalists came down to whether he thought he would measure up. He was constantly reminded of Zavarov, Kanchelskis, Mykhaylychenko and their disappointments.

At the time the current Dynamo team’s coach Mykhailychenko could not adjust to the manner of Sampdoria, the team he was then under contract with, and the Italian life-style. Vuidin Boshkov, coach of the Italian club, thus explains Oleksiy’s failure to display his usual skill:

“Mykhailychenko has traits characteristic of a lot off soccer players raised under Socialism. After signing a contract and having the agreed sum transferred to their bank account, they believe that their most cherished dream has come true... Vialle, for example, who grew up in a different society, never thinks he has enough money. He is always after more, so Vialle keeps playing, whereas Mykhailychenko does just now and then.”

In this sense, Andriy Shevchenko, then only 22, found adopting a different life-style considerably easier, primarily because Ukraine had already started the process of becoming a free market economy. Contracts signed by national sport celebrities abroad are accepted by their fans as a matter of course. Also player mentality is changing; now they are more focused on their long term careers with prestigious Western clubs. But probably more importantly, sports moguls believe that Andriy Shevchenko is in his prime, unlike the fading stars dating from the recent past (previously a Soviet soccer player could leave to find a professional job in the West only after reaching 28 years of age).

Now that Ukraine has changed to a more or less free market economy this has also changed the attitudes of the soccer players themselves. Before leaving to join Milan, Andriy was earning about $200,000 a year at the Kyiv Dynamo Club, including his bonuses for the victories in the Champion’s League matches.

“That’s not much by Italian standards, but is a mind-boggling sum in Ukraine,” once wrote the Gadzetta dello Sport. “Shevchenko can already live like a tsar in his own country, but has not yet the real tsar luxury [due to him].”

In the 1999 season he donned a Milan T-shirt, as a member of one of the world’s richest soccer clubs, where key players were paid between one and two million dollars a year. Today, the Italian winner of the European Champions’ Cup is hard to imagine without their Ukrainian forward and his annual income, according to unofficial sources, may amount to as much as five million euros. And of course there are all those sponsorship contracts.

Soccer fans all over the world have noticed that Andriy Shevchenko has become the new figure for Gillette; he likes their products. Remarkably, his contract with this reputed brand was the first one signed by the professional Ukrainian soccer player. Milan hosted a high fashion week this January and soccer stars Christian Vieri, Luis Figu, Kakha Kaladze, and Andriy Shevchenko were among Armani’s guests of honour. The Milan team’s forward often appears sporting an Armani suit (he loves this fashion designer!). A year ago, both flew to Kyiv to open an Armani company store.

“Frankly, I wanted to give myself a try in this new capacity,” Andriy told journalists in Kyiv. “The Armanis are good friends of mine, so when the maestro suggested I take part in his show I willingly agreed. I think it was a success; I liked it and so did the audience.”

Shevchenko’s Milan team-mate Paolo Maldini owns several restaurants and discotheques in the northern Italian capital. Inter forward Christian Vieri owns Baci e Baci, a bar whose name translated means “Kisses and Embraces”. Andriy is not prepared to start in business at this stage. He enjoys going to the local bars and restaurants and mixing with the local bohema in this famous soccer city. He is especially fond of the Torre Delmango Restaurant where he can turn up by himself, just to have dinner and converse with the proprietor. His sister Olena says her celebrated brother has a sweet tooth, yet no weight control problems, meaning no diets whatsoever are necessary.

Наприкінці минулого року нападаючий “Мілана” Андрій Шевченко був включений до складу державної делегації України, котра ідвідала з офіційним візитом Італію. Коли Леонід Кучма і особи, що його супроводжували, переступили поріг кабінету Сільвіо Берлусконі, відбувся такий епізод. Прем’єр-міністр Італії дістав з кишені білоосніжний носовичок і, ставши на коліно, протер туфлі українському футболісту. - Золота нога! - широко посміхаючись, пояснив приголомшеним присутнім керівник держави. Напередодні в матчі другого групового турніру Ліги чемпіонів Андрій забив переможний для “Мілана” гол у ворота вічного конкурента італійців - мадридського “Реала”.

Розоритель Берлусконі

Багато оглядачів називають кульмінаційним моментом біографії українського вундеркінда 5 листопада 1997 року. Цього дня київське “Динамо” у груповому турнірі Ліги чемпіонів розгромило в гостях знамениту іспанську “Барселону” - 4:0. Три м’ячі, які забив Андрій на “Ноу Камп”, одразу перетворили 21-літнього форварда на знаменитість. Нинішній президент динамівського клубу Ігор Суркіс зауважує: ще в грудні 1994-го після гри з німецькою “Баварією” за 18-літнього хлопця імениті закордонні клуби пропонували дев’ять з половиною мільйонів доларів.

У вересні 1997 року інформаційні агентства знову вистрілили сенсаційною новиною. Власник італійського “Мілана” запропонував киянам за Шевченка 17 мільйонів доларів. Керівництво “Динамо” відмовилося від трансферу, не збираючись найближчим часом продавати нападаючого за жодні гроші: 20-літній юнак ще не сформувався як футболіст, не реалізував своїх можливостей ані в клубі, ані в збірній України.

Через два роки талант вихованця динамівської школи вже оцінювався на рівні найяскравіших зірок світового футболу. Під час особистої зустрічі президентів “Мілана” і “Динамо” - Сільвіо Берлусконі та Григорія Суркіса - відомий італійський телемагнат не втримався від жартівливого зауваження:

За офіційними даними, придбання Андрія Шевченка обійшлося власнику найпопулярнішої у світі команди в 25 мільйонів доларів. Це трохи менше, ніж коштував іншому італійському клубу - “Інтеру” кращий футболіст світу-97 бразилець Роналдо. Багато фахівців мали сумнів, чи не занадто рано 22-літній хлопець потрапив на “розпечену сковорідку”, як у світі називають італійську “Серію А”. Сам Андрій відповів на це запитання так:

- Мені здається, я виїхав вчасно. Я вдячний Григорію Суркісу і Валерію Лобановському за те, що вони відпустили мене в потрібний момент. Гадаю, ще рік тому я не був готовий до нового життя. Але потім трапився вдалий сезон “Динамо” в Лізі чемпіонів, де ми дійшли до півфіналу. На Заході мають ціну ті футболісти, яких Європа бачить у грі. Тренер “Мілана” Альберто Дзаккероні дивився матчі з моєю участю і знав, на що я здатний. Для виступу у великому клубі це великий плюс. Крім того, я хотів довести всім, що гравці з колишнього Союзу можуть виступати в італійській першості не гірше за інших зірок.

“На першому плані поки що футбол”

Шанувальники таланту футбольного бомбардира звично повторюють, що Андрій - уродженець Києва, вихованець динамівської футбольної школи. Але народився Шевченко в місті Яготині, що на Київщині. І перші місяці свого життя провів у селі Двирківщина Київської області.

- Мій батько багато років служив у Радянській армії. Коли його перевели до Києва, житло надали не одразу. Можна було знімати квартиру в столиці, але батько вирішив відправити маму разом із моєю старшою сестрою до родичів у Двирківщину, це кілометрів сто від столиці. Коли мені ще не виповнилося й року, ми перебралися до Києва. Тому я вважаю українську столицю своєю фактичною батьківщиною, де я прожив двадцять два роки, поки не переїхав у Італію.

Коли журналісти запитують, чи нудьгує Андрій за Києвом, він, як правило, відповідає, що свій Київ перевіз у Мілан. У першій італійській квартирі футболіста, неподалік від клубного офісу, зараз мешкають батьки Андрія, сестра Олена, випускниця Київського інституту культури, старша за свого брата на два з половиною роки, і її чоловік, також Андрій. - Що було найскладнішим після переїзду в Мілан? - Вивчити мову і пристосуватися до місцевого способу життя. Для того, щоб засвоїти італійську, намагався використовувати кожну можливість. Поки рідні не перебралися до мене, я практично щодня вечеряв у ресторані з кимось із гравців.

Спочатку мені дуже допомогли мої нові партнери Мальдіні, Костакурта, а особливо Массімо Амброзіні, з яким я жив на тренувальних зборах в одній кімнаті.

“Соромливий і стриманий у приватному житті, але на футбольному полі “вибуховий” і нестримний; пристрасний більярдист і хокейний уболівальник, але не прихильник комп’ютера і відеоігор; великий аматор читання, особливо книжок з історії (зокрема, про Наполеона)”. Так виглядає портрет знаменитого українського футболіста на сторінках книжки спортивного журналіста Енцо Катанія “Диявол зі Сходу”, котра побачила світ два роки тому в Італії. Уболільвальники на Апеннінах обожнюють форварда, який вже давно став кумиром місцевих тіфозі: на трибунах “Сан-Сіро” майорять жовто-блакитні прапори, справжні фани “Мілана” пишуть плакати українською мовою, у сувенірних крамницях майки з прізвищем Shevchenko свого часу успішно потіснили інтерівскі футболки Ronaldo.

Сам Андрій визнає, що у важкі моменти життя воліє сідати за кермо. Дорога його заспокоює: - Машинами я перехворів ще в Києві. З дитинства мріяв про який-небудь мопед, не кажучи вже про мотоцикл. Але батьки могли купити мені тільки велосипед. Коли почав грати за “Динамо” і заробив перші гроші, вирішив купити авто. У Києві в мене були Мерседес і джип Лендровер. У Мілані мені за контрактом надали Опель, а потім я знову повернувся до звичного Мерседеса.

Про особисте життя Шевченко говорити не любить: - На даний момент одруження перешкодило б моїй роботі. Про це я поміркую через кілька років. А поки що на першому плані футбол.

Шанувальник солодкого і костюмів від Армані

Перше і найголовніше запитання, яке ставили Андрієві італійські журналісти після переїзду на Апенніни, звучало так: “Чи зуміє він показати себе?” При цьому постійно наводили приклади Заварова, Канчельскіса, Михайличенка, згадували про їхні невдачі.

Свого часу нинішньому тренеру київського “Динамо” так і не вдалося пристосуватись ані до манери гри італійської “Сампдорії”, з якою він уклав контракт, ані до італійського способу життя. Ось як пояснює причини того, що Олексій не продемонстрував свого звичного - У Михайличенка є риси, типові для всіх футболістів, вихованих при соціалізмі. Підписавши контракт і поклавши на свій рахунок гроші, вони на цьому задовольняються... А, приміром, Віаллі, котрий виріс у іншому суспільстві, вважає, що грошей ніколи не буває багато. Він постійно хоче заробити ще більше. Тому Віаллі віддається грі весь час, а Михайличенко - від випадку до випадку.

З цього погляду, 22-літньому Андрію було значно легше адаптуватися до інших умов життя. Насамперед, тому, що Україна, хоча й не без зусиль, намагається жити за ринковими законами. Зарубіжні контракти наших спортивних зірок уболівальники сприймають як річ цілком повсякденну. Змінюється й менталітет гравців, котрі вже внутрішньо готові продовжувати свою кар’єру в солідних західних клубах. А головне, на думку фахівців, - Шевченко знаходиться в розквіті своєї футбольної зрілості, на відміну від згасаючих зірок недалекого минулого (раніше виїхати на Захід міг тільки гравець, який досяг 28-літнього рубежу).

Зараз, коли Україна зажила по загальних ринкових законах, різко змінився й менталітет футболістів. Перед від’їздом у “Мілан” Шевченко щороку одержував у київському “Динамо” з урахуванням премій за перемоги в розиграші Ліги чемпіонів близько двохсот тисяч доларів. “Це мало за італійськими мірками, але це “неймовірні гроші” за українськими стандартами, - написала свого часу популярна “Гадзетта делло спорт”. - Шевченко вже живе у своїй країні, як цар, але справжніх райських умов ще не бачив”.

У сезоні-99, коли Андрій вдягнув футболку однієї з найбагатших команд світу, гравці основного складу “Мілана” одержували щороку від одного до двох мільйонів доларів. Сьогодні власника Кубку європейських чемпіонів неможливо уявити без вихованця київського футболу, чий річний доход, за неофіційними даними, становить близько п’яти мільйонів євро (не враховуючи спонсорських контрактів).

Шанувальники футболу в усьому світі звернули увагу, що Андрій Шевченко став новим обличчям Gіllеttе - компанії, котра йому дуже подобається. Знаменно, що контракт Андрія з відомою торговою маркою став першою угодою, підписаною з українським професійним футболістом. У січні нинішнього року в Мілані проходив Тиждень високої моди. Почесними гостями відомого модельєра Армані були зірки футболу Крістіан Вієрі, Луіш Фігу, Каха Каладзе й Андрій Шевченко. Лідер атаки “Мілана” нерідко виходить на подіум у костюмах нової колекції свого улюбленого модельєра, а рік тому вони вдвох прилітали до Києва - відкривати в столиці України фірмовий магазин Армані.

Партнер Шевченка по “Мілану” Паоло Мальдіні володіє в північній столиці Італії кількома ресторанами і дискотеками. Форвард іншого міланського клубу “Інтер” Крістіан Вієрі - власник бару “Бачі е Абрачі”, що в перекладі означає “Поцілунки й Обійми”. Андрій поки що не збирається займатися бізнесом. Він із задоволенням відвідує місця, де часто збирається богема одного з найбільших “футбольних міст” світу. Йому подобається атмосфера ресторану “Торре Дельманджо”, куди Андрій може приїхати й сам - просто повечеряти разом із хазяїном. За словами сестри Шевченка Олени, її знаменитий молодший брат - страшенний ласун. Але при цьому жодних проблем із зайвою вагою не має і на дієтах не сидить.