ЗЛIТНА СМУГА ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА
Олександр Юрчук
Українi не так багато мiсць, котрi можна використати як "стартовий майданчик" для президентських виборiв. Пiд "мiсцями" маються на увазi посади в структурах виконавчої та законодавчої влади. Сьогоднi всi полiтичнi гравцi розглядають два варiанти розвитку електоральної ситуацiї: вибори голови держави вiдбудуться у визначений Конституцiєю строк (жовтень 2004-го) або достроково. Саме з врахуванням такого "змiнного" фактора часу й вибудовуються моделi "захоплення" президентського крiсла, що базуються, як правило, на теорiї "стартового майданчика".
Теорiя старту
"Майданчики" бувають двох типiв - вiдкритi й латентнi (закритi). Звичайно, це досить умовний подiл. Але, як свiдчить одинадцятирiчний досвiд функцiонування українського полiтичного механiзму, такий пiдхiд дозволяє виявити основнi закономiрностi у проведеннi президентських кампанiй. До вiдкритих "майданчикiв" вiдносяться посади прем'єр-мiнiстра, спiкера Верховної Ради i, природно, голови держави. Як тiльки той чи iнший полiтик стає прем'єром, вiн автоматично потрапляє до числа претендентiв на головне крiсло країни.
Євген Марчук очолював у 1995-1996 роках уряд i балотувався на президентських виборах 1999-го. Якби прем'єр Павло Лазаренко зумiв уникнути судових неприємностей, то й вiн, без сумнiву, взяв би участь у минулiй виборнiй кампанiї. I такий наочний приклад - Леонiд Кучма, котрий, як вiдомо, керував свого часу Кабмiном.
Мiсце спiкера також традицiйно розглядається як "стартовий майданчик" для претендентiв на президентський престол. Два керiвники Верховної Ради - Олександр Мороз i Олександр Ткаченко - намагалися "злетiти" на вершину виконавчої влади, але "пуск" виявився невдалим. Навiть вважається, що спiкер не може стати президентом, оскiльки це крiсло є "нещасливим". Отака парламентська прикмета.
I, нарештi, найзручнiшою позицiєю для президентського старту є посада голови держави. Як кажуть, усе генiальне - просто. Що й було продемонстровано в 1999 роцi. Хто краще за всiх зможе мобiлiзувати економiчнi, органiзацiйнi та бюджетнi ресурси для електоральної перемоги? Звичайно, голова держави, котрий вирiшив покерувати країною ще п'ять рокiв.
Спiльна риса всiх зазначених стартових позицiй - публiчнiсть i високий мобiлiзацiйний потенцiал. Iнакше кажучи, прем'єр i президент є потенцiальними фаворитами електоральної гонки. Даний тезис нi в кого сумнiву не викликає. Трохи гiршi справи у спiкера, можливостi якого обмеженi, але й вiн знаходиться у вигiдному становищi.
Крiм класичних "стартових майданчикiв", iснують ще електоральнi "катапульти" шахтного (латентного) типу. Це посади, котрi досi ще не були задiянi у виборних президентських схемах, однак за нових полiтичних умов цiлком можуть бути використанi для досягнення перемоги на виборах 2004-го. Протягом останнiх кiлькох рокiв у президентських розкладах почали фiгурувати "крiсла" глави СБУ, секретаря Ради нацiональної безпеки та оборони, глави адмiнiстрацiї президента, мiнiстра внутрiшнiх справ, київського мера. Цi посади мають пiдвищену полiтичну привабливiсть, оскiльки дозволяють здiйснити нехитру, але ефективну стартову комбiнацiю. Спочатку людина демонструє свої здiбностi на посадi глави СБУ або керiвника президентської адмiнiстрацiї, а потiм стає прем'єром, тобто майже офiцiйним претендентом у президенти. Саме через це згаданi керiвнi крiсла є "латентними". Вони в будь-який момент можуть "проявитися", i в результатi виникне зовсiм iнший малюнок полiтичної гри.
Для повноти картини слiд згадати й про такий рiзновид "латентних майданчикiв", як "блукаючi". Їх важко класифiкувати за однiєю ознакою. Наприклад, сьогоднi дуже багато амбiцiозних полiтикiв змагаються за крiсло мiнiстра з надзвичайних ситуацiй. Здавалося б, ну як можна використати цю, загалом прохiдну посаду, для масштабних полiтичних iгор? Дуже просто. Досить згадати росiйського мiнiстра Сергiя Шойгу та його успiх на виборах. В Українi постiйно вiдбуваються техногеннi та природнi катастрофи, тому поява нового, енергiйного мiнiстра, котрий активно лiквiдовуватиме наслiдки стихiї, здатна пiдняти його на вершину "полiтичної хвилi". Лишається тiльки додати, що бюджет українського мiнiстерства з надзвичайних ситуацiй становить близько $900 мiльйонiв. Непогано, чи так? Загалом є де розгорнутися.
До "блукаючих" можна вiднести губернатора Донецької областi Вiктора Януковича (найбiльший регiон України) i мiнiстра транспорту Григорiя Кирпу, який провiв потужну PR-кампанiю у залiзничнiй та авiацiйнiй сферах. До категорiї "латентних майданчикiв" вiдноситься й посада глави НБУ. Не виключено, що на мiсцi Володимира Стельмаха опиниться полiтик, який намагатиметься повторити успiх Вiктора Ющенка. Нагадаємо, що Вiктор Андрiйович стартував у велику полiтику саме з крiсла керiвника провiдного банку країни.
Практика посадки
Тепер саме час розглянути практичне втiлення теорiї "стартових майданчикiв". Почнемо з вiдкритих (публiчних) стартiв.
Спiкер. Екс-глава адмiнiстрацiї президента Володимир Литвин очолив Верховну Раду з мiнiмальною пiдтримкою сесiйного залу ("за" 226 голосiв). Однак його слiд розглядати як одного з претендентiв на президентський престол. Можливi такi варiанти "розкрутки" Литвина.
Варiант 1: змiна позицiї. Спiкер може залишити "нещасливе" крiсло голови ВР i зайняти вигiднiшу (в стратегiчному планi) посаду голови уряду. Президент Леонiд Кучма довiряє Литвину, i не виключено, що саме вiн стане прем'єром-наступником. Вiдповiдно Конституцiї , глава Кабмiну виконує президентськi функцiї в разi дострокової вiдставки голови держави.
Варiант 2: парламентський спадкоємець. Це складний полiтичний сценарiй, за яким до 2004 року в Українi завершиться конституцiйна реформа. В результатi з'являється нова форма правлiння - президентсько-парламентська. Жодних юридичних перепон для подiбної конституцiйної трансформацiї не iснує. Ще в жовтнi 2002-го Конституцiйний суд розглянув вiдповiдний законопроект i винiс вердикт: якщо комусь подобається посилення ролi парламенту, то можна смiливо мiняти архiтектуру. А в проектi конституцiйних змiн передбачається, що в разi дострокового закiнчення повноважень голови держави його наступником стає...спiкер. Знову "спливає" Володимир Литвин.
Президент. У 2004 роцi закiнчується другий строк президентських повноважень Леонiда Кучми, i вiн (за Конституцiєю) не має права балотуватися втретє. Теоретично iснує можливiсть того, що Леонiд Данилович пiде на такий крок, однак вона не дуже велика. Найiмовiрнiше, президент зiграє чiльну роль у сценарiї "голова держави, котрий призначає свого наступника".
Прем'єр-мiнiстр. Здавалося б, схема дуже проста: глава Кабмiну є потенцiйним змiнником президента. До завершення конституцiйної реформи прем'єр - це офiцiйний "спадкоємець" голови держави. Отже, досить зайняти даний плацдарм, i шлях до перемоги вiдкритий. Проблема полягає в тому, що "стартовий майданчик" знаходиться в епiцентрi найскладнiших iнтриг, i пробитися туди дуже важко.
По-перше, необхiдно досягти консенсусу виконавчої та законодавчої гiлок влади вiдносно кандидатури прем'єр-мiнiстра, що передбачає створення коалiцiйного уряду. А як iнакше забезпечити пiдтримку сесiйного залу? Тiльки через задоволення кадрових заявок депутатських груп i фракцiй.
По-друге, прем'єрська посада є мiшенню для "ракет", якi стартують з "латентних позицiй". Наприклад, можливi такi кадровi ланцюжки:
- глава СБУ - прем'єр - наступник президента;
- губернатор Донецької областi - глава Кабмiну - лiдер президентської гонки;
- глава адмiнiстрацiї президента - прем'єр - "спадкоємець" вищої влади.
По-третє, слiд опинитися в потрiбному мiсцi в потрiбний час. Можна стати прем'єром у 2002 роцi. Однак головне - втриматися на цiй посадi до осенi 2004-го. Виграє той, хто останнiм стартує з прем'єрського "майданчика". В Леонiда Кучми у цьому вiдношеннi стратегiчна перевага: вiн вирiшує, залишатися до кiнця своїх повноважень чи достроково передати владу. Вгадати його дiї неможливо. Лишається тiльки прораховувати найвiрогiднiшi сценарiї розвитку подiй.
Поки що можна зробити такий висновок: у 2003 роцi почнеться унiкальний за своїми масштабами президентський старт. У "пусках" братимуть участь латентнi й публiчнi "ракетники". Виникне ажiотажний попит на крiсло прем'єра. Якщо його власниковi вдасться утриматися в сiдлi, то це й буде наступник президента.
Поки що на роль прем'єра-"наступника" "примiряється" губернатор Донецької областi Вiктор Янукович. Цiлком ймовiрно, що до лiта 2003-го саме вiн протримається у кабмiнiвському крiслi. Бiльше того, вже на етапi обговорення кандидатури Януковича на прем'єрство висловлювалися думки щодо його можливого президентського старту. Та є одна обставина, котра робить шанси донецького губернатора стати наступником дiючого глави держави вельми й вельми уявними. Це судимiсть Януковича, котрої вiн, до речi, й не приховує. Можна передбачити: мiсiя "хазяїна" Донецького краю на посадi прем'єра полягатиме у пiдготовцi "стартового майданчика" для iншої кандидатури.