Your country doesn't need you
Olga Korosteliova

Without Water and Electricity, but with Missiles

After the spring school holidays a number of Ukrainian newspapers received alarming letters from a military town not far from Sudak in the Crimea. Eight officers' wives complained that their children were still on holiday from school almost two months after the official commencement, because the military unit's command could not repair the vehicle that served as the school bus (the school was six kilometres away). Also the residents of the military town had been without electricity for about as long; the command owed money to the local power distribution company and they had cut off the electricity supply. To make things even worse, the military town lacked drinking water. It was brought in in truck-mounted tanks and each time people had to stand in angry lines with buckets and bowls. "Can you imagine the mood of our men reporting for duty every day?" they wrote. "And ours is not an ordinary army camp, it is a missile one."

Air defences have always been considered elite units, the pride of the armed forces, subject to special attention on the part of the command and the state. True, after Ukrainian rockets, veered off course, hitting first a nine-storey block of flats in Brovary near Kyiv and later blowing a passenger jet liner out of the sky over the Black Sea, using the modifier elite seems rather redundant. On the other hand, problem areas also require special attention, so having no electricity, no fresh water, but rockets, sounds weird.

Once the media responded, the top brass promptly scraped up $200 to replace the tyres and the electricity supply was resumed. The angry outburst of the military town's populace subsided. Yet there are 70 such towns in Ukraine, all financed by the Ministry of Defence , and their residents are not likely to boast excellent amenities. In fact, problems with electricity, running water, heating, fuel, employment for officers' wives are invariably present, although housing is an especially painful issue. The waiting lists currently number almost 50,000 servicemen and giving flats to all of them would take a decade at least. Karl Marx wrote in A Contribution to the Critique of Political Economy: "It is not the conscience of men that determines their being, but their social being that determines their consciousness." Assuming that it is true, people with such social being should not be trusted with laying bricks, let alone handling sophisticated weapon systems, lest they get in trouble and damage others round them. It is also true, however, that these problems with servicemen's living conditions are not the highest priorities in the Armed Forces of Ukraine. There are considerably more serious problems, but on that later. First, let us try to see what these forces are like today.

Hey, boys, this millet gruel tastes good
Хлопці, каша дуже смачна

Beating the Enemy with Body Mass

After the Soviet Union collapsed, a contingent of 780,000 officers and men remained in Ukraine. In ten years it had decreased almost by half and now amounts to 310,000 servicemen and 90,000 civilians. Good reduction progress, or so it seems. On data from the UN statistic reference book the Ukrainian military numerical strength places it second in Europe (after Turkey), compared to 240,000 in Poland; 80,000 in Romania, or 60,000 in the Czech Republic. Hungary has an army of 50,000 officers and men, and believes this to be too much and is planning to lower the number to 37,000. Ukraine could theoretically overwhelm with just the body mass of its own men. The celebrated Russian military commander Alexander Suvorov wrote in his Art of Victory several hundred years ago that the enemy ought to be defeated not with number, but with skill. Skill in this sense does not help much these days, however, unless the army is properly equipped and can handle the modern armaments.

NATO estimates state that to sustain 400,000 officers and men costs $6 billion a year. That is half of the Ukrainian state budget. Needless to say, Ukraine cannot afford this; $500 million is all it can scrape up - even with a good GDP growth. Such chronic underfinancing of the army results in their equipment lagging hopelessly behind (e.g., MIG-29 warplanes). The Navy is likewise obsolete and is going from bad to worse (with the warship's average actual service life registering at least 20 years). The Slavutich was the last to be commissioned in 1992 and the event did not pass without funny overtones. Experts insisted that that the vessel was originally intended as a refrigerator trawler and was then simply painted grey and launched on combat rather than fishing missions. Be that as it may, the sad fact remains that not more than 10 of Ukraine's 30 warships are combat-ready. Estimates of the National Institute of Strategic Studies state that Ukraine loses 9 % of its military potential every day. "Unless we radically change the pattern of financing our Armed Forces now, most of them will have lost their fighting efficiency by 2005, simply because the service life of all their equipment will have expired, so that some of the armed services will have actually ceased to exist," Premier Viktor Yanukovych grimly predicted at a meeting of the Armed Forces Reform State Committee of Ukraine. Volodymyr Horbulin, Presidential National Security Aide, was as pessimistic, saying that "the armaments and fighting efficiency of our army do not allow it to carry out missions assigned by the state."

To make the picture complete, the younger Ukrainian generation is loath to serve in this army, convinced that spending 1.5 years as a conscript is just wasting one's time. Anatoly Kubas, Deputy Head of the General Staff's Chief Organisation and Mobilisation Directorate, says that 30,000 young people of conscription age are trying to avoid compulsory military service. Plus all those that managed, by bribing people at the viyskomat military registration and enlistment offices to avoid call up, the number of which is anyone's guess... Against the grim background of draft dodgers and the army being in critically short supply of junior officers, the number of colonels and generals is grotesque: 600 general officers to-date, large enough for a division! Of course, such statistics are kept quiet. Generals appear to be the only ones feeling rather comfortable in the Ukrainian Armed Forces.

Reform, a Jawbreaker

The military reform in Ukraine is an issue long overdue. It has long been discussed and debated at length and depth, at all possible levels. Now it seems finally to be getting implemented. Two documents, signed by the Head of the Presidential Administration and by the Head of State, were forwarded to the Ministry of Defence. The first document contained proposals to substitute servicemen with civilians (transition to military service by contract). The second one dealt with personnel reductions, approximately by 150,000 men (including 20 % of officers). This programme is to be carried out before 2005. The military reform is expected to be completed by 2015. Ukraine should then have a compact well-equipped army.

What is to be done to achieve this ideal? Borys Andresiuk, First Deputy Chairman of the Verkhovna Rada's National Security and Defence Committee, sounds convinced: "First and foremost, we must determine the most important strategic tasks of our country - and, consequently, those of our Armed Forces. We will be able to discuss the strength of the army only after adopting the National Security Concept and Military Doctrine of Ukraine. Both documents are still being prepared." Strangely, the young Ukrainian national state has entered the second decade of its existence, lacking both of these extremely important documents. Who is our enemy? From where are we to expect clear and present military danger? How are we to defend our vital national interests? How are we to get involved in armed conflicts? As it is, we have to answer these questions as they arise, on a troubleshooting basis. What we need is a detailed and clearly formulated defence analysis. Volodymyr Horbulin says first it should be the military reform action plan. And that we can take the next responsible step - army personnel reductions - only afterwards. It should be remembered that thousands upon thousands of servicemen leaving the army will require considerable state spending to adjust them to civilian life: social adjustment costs. These people will have to be trained and re-trained, and provided with employment. Placing military towns under municipal ownership also implies a lot of red tape and wrecked nerves. Experts estimate that the army reform will cost $9 billion, which is more than the state is spending to sustain the existing Armed Forces. Even though such staggering expenses are supposed to be recouped in several years, this money has to be found somewhere first. Western countries promise help, but Ukraine has had a sad experience with coal mines, when all kinds of assistance were promised, but then all promised WB funds vanished into thin air. The coal miners' land, once alive and kicking, is now a social disaster area with practically no able-bodied residents left, as most have left in search of a better living in central Russia. In other words, one must learn from one's mistakes. After all, three million Ukrainian citizens dissatisfied with the military reform - e.g., retired servicemen, former military-industrial complex employees, relatives of redundancy-discharged officers - are too serious a factor to be shrugged off. While journalists and military experts were breaking lances over the pros and cons of the military reform [in Ukraine], Russian Defence Minister Sergey Ivanov made the knight's move, announcing enlistment in the "Russian Legion", open for servicemen all over the former Soviet empire - on rather attractive terms: three years of service allowed Russian citizenship and a decent allowance, by local standards. Several men, habitual draft-dodgers this author knew, set off to Moscow immediately. One is left wondering about Ukraine. Will there be enough men to sign up if and when their Fatherland decides to protect its citizens' interests?

Армію - на контракт
Olga Korosteliova

Без води й світла, але з ракетою

Вже закінчилися весняні шкільні канікули, коли на адресу кількох українських газет надійшли тривожні листи з військового містечка, котре дислокується під Судаком, у Криму. Вісім офіцерських дружин скаржилися, що замість належного тижня їхні діти "відпочивають" од навчання вже другий місяць: керівництво військової частини не може відремонтувати машину, яка возить учнів до школи, розташованої в шести кілометрах. Приблизно стільки ж часу населення містечка сидить без світла - у військових борги за електроенергію, от обленерго гарнізон і відключило.

Крім того, в Судаку здавна не вистачає питної води. В містечко її возять цистернами. Графік не завжди дотримується, внаслідок - черги й штовханина. "Скажіть, з якими почуттями можуть відправлятися на роботу наші чоловіки? - цікавилися авторки листа. - Але ж у нас не просто військова частина, тут служать ракетники!"

Протиповітряна оборона завжди вважалася і основою, і елітою армії. Нею пишалися, їй приділяли більшу увагу. Правда, після того, як під час навчальних стрільбищ наші ракети змінили траєкторії заданого польоту і спочатку знищили житловий дев'ятиповерховий будинок у Броварах, біля Києва, а потім збили пасажирський літак над Чорним морем, говорити про елітарність не доводиться. Скоріше, навпаки... Але погодьмося, проблемні ділянки потребують значнішої уваги, а тут маємо - ані води, ані світла. Натомість - ракети!

Втручання преси відразу змусило військове начальство знайти 200 доларів на покупку й заміну автомобільних шин, втрясли й питання з електроенергією. Пожежу незадоволення мешканців одного військового містечка загасили. Але в Україні 70 гарнізонів, які знаходяться на балансі Збройних Сил! І навряд чи населення хоча б одного з них може похвалитися безхмарним життям. Світло, вода, тепло, паливо, відсутність роботи для дружин військовослужбовців стали там звичайним явищем. Найгостріше стоїть житлове питання. В даний час у черзі на квартири - майже 50 тисяч військовослужбовців. Щоб забезпечити всіх, знадобиться не менше десяти років. І якщо вірно, що буття визначає свідомість, то з таким буттям людині не тільки зброю, але й цеглину в руки давати не рекомендується. Аби не нашкодила собі й тим, хто поруч.

Однак проблеми побуту родин військовослужбовців для українських Збройних Сил не найголовніші, є речі набагато серйозніші. Але перш ніж про них говорити, треба знати, що ж являє собою сьогодні українська армія.

There is no need for such a big army
Така велика армія Україні не потрібна

Супротивника задавимо загальною масою

Після розколу СРСР на території України залишилося угруповання військ і сил, яке налічує 780 тисяч осіб. За десять років воно зменшилося майже вдвічі й сьогодні становить 310 тисяч військовослужбовців і 90 тисяч цивільних. Здавалося б, наявний прогрес скорочення. Однак усе пізнається в порівнянні. Отож, за даними статистичного довідника ООН, за чисельністю українська армія - на другому місці в Європі (нас обігнала тільки Туреччина).

В той же час, наприклад, польська армія нараховує 240 тисяч, румунська - 80, чеська - 60, угорська взагалі обходиться 50-ю тисячами, причому, вважає цю цифру великою і планує її скорочення до 37 тисяч. Тобто теоретично ми могли б тих же угорців задавити загальною масою. Але ще за часів Суворова воювали не числом, а умінням. Зараз же навіть уміння не допоможе, а тільки озброєння, причому - сучасне.

Для утримання 400 тисяч захисників батьківщини (за стандартами НАТО) потрібно шість мільярдів доларів у рік. Це половина українського річного бюджету. Держава таких грошей армії дати не може; 500 мільйонів - от усе, що вона здатна виділити, навіть при все зростаючому ВВП. Хронічне недофінансування армії призводить до неможливості підтримувати нормальну технічну форму. Наприклад, давно слід було б модернізувати парк бойових літаків МіГ-29. Безнадійно застарів флот, середній термін служби судів якого становить не менше 20 років. Останнім тут став до ладу корабель "Славутич". Ця подія трапилася 1992-го, і вона не обійшлася без анекдоту. Фахівці твердять, що корабель закладався на верфі як морозильний траулер, а потім його просто перефарбували в сірий колір і замість того, щоб ловити рибу, послали виконувати бойові завдання. До речі, із 30 кораблів з бойовими завданнями здатні справитися не більше 10 суден. А взагалі, за оцінками Національного інституту стратегічних досліджень, ми щороку втрачаємо 9 % військового потенціалу. "Якщо зараз радикально не змінити систему фінансування армії, то до 2005 року велика частина ЗС утратить свою боєздатність через завершення термінів технічної придатності озброєння, в результаті чого окремі види ЗС припинять своє існування", - таку перспективу намалював прем'єр-міністр України Віктор Янукович на засіданні Держкомісії з питань реформування Збройних Сил. Не менш суворий у своїх оцінках і радник Президента з питань національної безпеки Володимир Горбулін, який заявив, що "озброєння і боєздатність нашої армії не дозволять виконувати ті завдання, котрі ставить перед ЗС держава".

Для повноти картини необхідно додати, що молодь не палає бажанням виконувати свій громадянський обов'язок у такій армії, вважає, що проведені в її лавах півтора роки - просто втрачений час. За словами заступника начальника Головного організаційно-мобілізаційного управління Генштабу ЗС Анатолія Кобася, у даний час 30 тисяч молодих людей призовного віку намагаються ухилитися від термінової військової служби. Ті, кому це вдалося шляхом підкупу службовців військкоматів, узагалі не піддаються обліку...

На фоні молоді, яка не бажає зв'язувати свою долю з армією, на фоні дефіциту молодших офіцерів, просто вражає надлишок полковників і генералів. Останніх, за даними Генштабу, в ЗС - 600 осіб, ціла дивізія! Звичайно ж, ця цифра не афішується. Мабуть, у нашій армії добре живеться тільки цьому високопоставленому прошарку.

Це складне слово - реформа

Питання реформування українських Збройних Сил назріло давно. Про нього багато і на всіх рівнях говорили. І от, схоже, від слів переходять до діла. У Міністерство оборони надійшли два документи за підписом голови адміністрації та Президента України. В одному йдеться про підготовку пропозицій щодо заміни військовослужбовців цивільними особами (перехід на контрактну систему). В іншому - про скорочення ЗС приблизно на 150 тисяч осіб. 20 % скорочень припаде на офіцерів. Програму розрахували на період до 2005 року. А повне реформування ЗС завершиться до 2015-го. Саме тоді ми матимемо невелику, добре оснащену, професійну армію.

Що належить зробити, йдучи до ідеалу? Перший заступник голови парламентського Комітету з питань національної безпеки й оборони Борис Андресюк переконаний: "У першу чергу ми повинні визначити головні стратегічні завдання країни і, як наслідок, її Збройних Сил. Про чисельність армії можна буде говорити тільки після прийняття Концепції національної безпеки та Військової доктрини України. Поки ж обидва документи знаходяться в стадії підготовки".

Хоч як дивно, але наша молода держава другий десяток років живе без цих найважливіших документів. Що і хто може являти для нас військову небезпеку, як ми повинні захищати свої життєві національні інтереси, для чого і за допомогою чого брати участь у військових конфліктах? Усі ці питання нам доводиться вирішувати, як кажуть, у міру надходження неприємностей. Нам же потрібний чіткий оборонний аналіз, що, за словами В. Горбуліна, й має стати програмою прямої дії по реформуванню ЗС. І тільки наступним відповідальним кроком буде безпосереднє скорочення армії.

Насамперед, слід пам'ятати, що перехід до цивільного життя тисяч і тисяч військовослужбовців потребуватиме значних коштів на соціальну адаптацію. Людей треба навчити інших професій, дати в руки нову справу, створити робочі місця. Перехід у комунальну власність військових містечок - процес теж непростий. Фахівці підрахували: армійська реформа зажадає 9 мільярдів доларів. Це більше, ніж на утримання існуючих ЗС. І хоча витрати вже через кілька років повинні окупитися, спочатку ці гроші треба десь знайти.

Західні країни обіцяють допомогу, але в нас уже є сумний досвід із шахтарями. При закритті шахт гірникам теж обіцяли всіляке сприяння, а в результаті кошти Світового банку розтанули у невідомому напрямку. Колишній шахтарський край нині являє собою соціальну зону біди, в якій майже не залишилося працездатного населення, - люди поїхали шукати кращого життя до сусідньої Росії. Тому варто врахувати минулі помилки, щоб не наробити нових. Адже три мільйони незадоволених співгромадян, чиї долі залежатимуть від реформи (військові пенсіонери, службовці військово-промислових комплексів, просто родичі скорочених офіцерів) - це дуже серйозний аргумент, аби на нього не зважати.

Ну, а поки журналісти й військові фахівці ламають списи, аналізуючи плюси й мінуси майбутньої реформи, Росія зробила "хід конем". Міністр оборони Сергій Іванов оголосив про початок набору на військову службу контрактників із країн колишнього СРСР. Умови прийому до "російського легіону" дуже привабливі: через три роки служби дозволяють одержати російське громадянство. Все це підкріплюється хорошим - звичайно, за місцевими вимірами - грошовим утриманням. І вже кілька моїх знайомих, кого до української армії під конвоєм не можна було затягти, поїхали до Москви скуштувати військового хліба. От і думається, чи буде в нас кому служити й захищати інтереси Батьківщини, коли вона, нарешті, захистить інтереси своїх співвітчизників?