Government officials from Kyiv and Moscow have now and then found themselves in a state of diplomatic confrontation over issues regarding former Soviet property abroad. Ukraine considers it has a right to claim part of it as a former Soviet republic. All told, Ukraine is entitled to receive one-sixth of that property and one-sixth of the late Soviet empire’s gold and diamond reserves. Moscow has been doing its best to pretend to forget all about these obligations, but Kyiv remembers and wants its legitimate share.

Background

After the collapse of the Soviet Union, Russia assumed the status of its legal successor, including for foreign assets and liabilities. Moscow succeeded in talking former “brotherly peoples” into forgetting all about the property abroad and accepting the so-called Zero Option - whereby all except Ukraine and Georgia would forget all about the real estate overseas. In other words, Russia got all of them to sign an agreement whereby Moscow would take control of all those assets. In return, Moscow promised its CIS partners that it would take care of all their liabilities, including the Soviet debts, and that, eventually, suitable arrangements would be made with the Western creditors. Russia’s stratagem proved effective. In 2001, part of the Union’s national debt was written off by the West (e.g., London Club), but all of the real estate abroad remained under Moscow’s control.

Ukrainian economic specialists have calculated that Ukraine’s share of foreign assets and liabilities amounts to roughly one-sixth (or to be precise 16.37 %, Ukraine’s percentage of the Soviets GDP). Former Soviet assets include financial debts (mainly payable by Third World countries) property assets abroad, gold, and other precious metals. Ukrainian MPs have used their contacts to ascertain the amount of those assets: 259 tonnes of gold, $74 billion worth of debts owed by developing countries to the former Soviet Union, as well as 47.9 billion of convertible roubles owed by former COMECON [aka CMEA] countries. Ukraine therefore has a claim on assets worth some $12.1 billion.

Moscow, unfortunately, appears to be obstructing the process of re-distributing the gold and other precious metals. Back in 2000, word spread that the Kremlin did not intend to require the West to return 3,600 t of gold worth $100 billion that, in one way or another, had found its way outside the Soviet borders. Ukraine stands a good chance of obtaining part of the property left abroad (Russia has deliberately concealed its true worth), by convincing Moscow to accept Ukraine’s right to receive its legitimate share of 16.37 %. Kyiv has however made it known that Ukraine will not claim that part of the property abroad which Russia owned before 1917 (e.g., over $3 billion of it in Jerusalem, Mt. Ethos in Greece, but also in France and Italy).

As for the liabilities, i.e. the national debt, the picture is not as horrifying as it is painted. The former Soviet Union owes $81 billion in foreign loans received by the Soviet government during 1970-91, together with $8.1 billion due to international financial institutions, and 17.3 billion of transferable roubles owed to former COMECON countries. Ukraine is prepared to service its part of the Soviet national debt. The Ukrainian MPs estimate it at $13.5 billion and about 3 billion in transferable roubles. It should be stressed that Kyiv, financially weakened as it was in the mid-1990s, was hardly in a position to repay foreign creditors. To have assumed responsibility for those loans at the time would have put Ukraine at the mercy of financiers demanding speedy repayment. Now the economic situation has changed for the better and the Ukrainian state has now the ability to undertake to service a proportion the USSR’s national debt. Perhaps some of those liabilities could be written off or restructured the same way as was done for Russia.

Something Worth Struggling for...

If Ukraine was to assume its share of the former Soviet Union’s national debt, Russia should let Ukraine have 16.37 % of the market value of the ex-Soviet property abroad. However, the main issue is how to make Russia provide accurate stock-taking data about all those immovables owned by the Soviet Union abroad. Russian estimates indicate real estate in Paris, Helsinki, Washington, New York, London, Osaka, Sofia, Bucharest, Damascus, Prague, Cairo, and in the Dominican Republic. The commercial valuations of these architecturally significant buildings are substantial. Ukrainian MPs made a statement to the effect that the ex-Soviet property abroad are worth about $400 billion. Proceeding from this sum, Ukraine’s share is in the region of $65 billion. Something worth fighting for.

Russia’s mismanagement of these (joint) assets is also causing some aggravation. Actually some Russian experts state that some [ex-Soviet] property abroad appears to be functioning “ineffectively”, with some of it being transferred to other owners ‘under the counter’ - with Moscow receiving no revenues from rents and others, mostly in Africa and Latin America hidden from the ‘eyes’ of the Kremlin, left to the mercy of fate. Incidentally, Western capitalist sharks are known to have attempted to take advantage of this post-Soviet property mismanagement by suggesting to Moscow that this property be sold out at ‘reasonable’ prices. Fortunately, the Kremlin leaders thought better of it; otherwise, this property could be ‘lost’ at auction sales.

Kyiv is Insistent

The problem of zero allocation of assets and liabilities, and ex-Soviet property abroad, has hung suspended since December 4, 1991, with Moscow trying all sorts of means to take possession of all this property. Several years ago, Russia wanted to re-register this property with a British court. Kyiv managed to stall the proceedings by producing tangible evidence showing that Moscow had gone back on its commitments laid down in the Dargomys and Yalta accords, whereby Ukraine was to receive a proportion of the ex-Soviet property abroad. Moscow responded to Ukraine’s “obstinate” stand by re-establishing the status quo, i.e. the dispute was put back on the negotiating table. In fact, Moscow pulled off some legal stunts in Great Britain, Denmark, Austria, and other Old World countries by freezing the issue. It is true that Moscow would want nothing better than for Kyiv to forget all about such property claims...

Moscow’s Empty Promises

Without waiting for any exposes, concerning the actual value of the ex-Soviet property abroad, Moscow decided to come clean so the Russian President signed an edict in 2000, titled “On Measures to Upgrade the Usage of Federal Immovable Property Located Beyond the Borders of the Russian Federation”, whereby the President’s Administrative Department set up a special department responsible for handling all issues relating to the property abroad (but reports from Moscow indicate that the department has actually been closed). However, this document is in glaring contrast with international law, particularly with the 1972 European Convention on State Immunity, and it contradicts the Russian legislation, because the Duma has not as yet passed the bill on the protection and management of federal property overseas.

Interestingly, the Russian Ministry of State Property has it on record that this property abroad has a balance sheet value of $3 billion, although Russian experts admit that its actual market worth is considerably higher, although they find it difficult to determine in US$ terms. It is also true that none of Russia’s authorities, among them the Ministry of Justice, instructed to take stock of this property overseas, has bothered to submit a single document providing authentic estimates. It transpired later that none of the bureaucrats concerned intended to abide by Moscow’s “White House” directives. The hustling and bustling in the Kremlin lobby, the incompetence, rather the unwillingness of the Moscow ranking bureaucrats to manage that overseas property, resulted in most of that property being quickly grabbed by former [Soviet] foreign-trade organisations like Raznoimport, Obshchemasheksport, Tekhnostroyexport, et al., appropriating that property in the course of [post-Soviet] privatisation.

Last year, the Ukrainian government, no longer prepared to wait for Moscow handouts, allocated over v3 million to purchase buildings and premises for the Ukrainian consular office in Paris; $1.8 million was paid to adequately equip the Ukrainian Consulate General in Toronto. The Ukrainian Foreign Ministry also expects $2.5 million worth of budget appropriations to buy real estate in Canada and Serbia.

In conclusion, this author would like to stress that the Ukrainian Foreign and Finance Ministries keep struggling with Moscow to take possession of the ex-Soviet property abroad, but are doing so at a noticeably slower pace than three years ago. There are reasons, one of them being the thawing period in Ukrainian-Russian relations, in 2003.

Background

Час від часу між Києвом і Москвою спалахує “дипломатичне протистояння” з приводу закордонного майна, котре раніше належало СРСР. На законних підставах на нього претендує і наша держава. Загалом Україна повинна одержати не тільки шосту частину зарубіжної власності, але й шосту частину золотого запасу, шосту частину алмазного фонду. Москва намагається забути про це, але Київ час від часу згадує.

Історія з бородою

Як відомо, після розпаду СРСР Росія взяла на себе функцію правонаступника союзних зовнішніх активів і пасивів. Москві вдалося умовити колишніх сестер по “великій комунальній квартирі” (крім України та Грузії) забути назавжди про існування закордонної нерухомості і підписати так званий “нульовий варіант”. Простіше кажучи, Росія примусила підписати документ про передачу їй всіх активів, а натомість пообіцяла партнерам по СНД взяти на себе борги колишнього Союзу і згодом розрахуватися із західними кредиторами. Така хитромудра політика росіян цілком себе виправдала: у 2001-му Захід списав частину союзного боргу (по Лондонському клубу), а от зарубіжна нерухомість повністю залишилася в руках Москви.

Українські економісти підрахували: частка зовнішніх активів і пасивів України становить приблизно 1/6 частину (точніше 16,37 % - виходячи з обсягів ВВП України в загальносоюзному казані). До колишніх активів відносяться грошові борги (це, переважно, заборгованість країн третього світу), нерухомість за рубежем, а також золото й інші коштовні метали. По “своїх каналах” народні депутати України “розвідали” обсяги цих зовнішніх активів: 259 тонн золота, $74 млрд - борги країн, що розвиваються, колишньому Союзу, а також борги держав, які входили у СЕВ (Союз економічної взаємодопомоги) на суму 47,9 млрд переказних карбованців (особлива система розрахунків між країнами-членами СЕВ). Київ може претендувати на фінансові активи приблизно в $12,1 млрд.

На жаль, у даний час Москва створює штучні труднощі по розподілу золота й інших коштовних металів. Зауважимо, що в 2000 р. в зарубіжній пресі просочилася інформація про те, що Кремль не вимагає від західних держав повернення 3,6 тис. тонн золота на суму $100 млрд (з різних причин коштовності опинилися по той бік радянських кордонів). Але перед Україною відкривається перспектива одержати частину закордонного майна (його вартість навмисно приховує наш північний сусід), змусивши Росію визнати за нами право на свою частку в 16,37 %. При цьому в Києві оголосили, що Україна не буде претендувати на ту частину закордонного майна, котра належала Росії до 1917 року. Наприклад, в Ізраїлі (Єрусалим), Греції (Афон), Франції та Італії на суму понад $3 млрд.

Щодо пасивів, тобто зовнішньої заборгованості, то вона виглядає не такою й страхітливою. Колишній Союз має борг у $81 млрд по закордонних кредитах, отриманих радянським урядом у 1970-91 рр., $1,8 млрд - міжнародним фінансовим організаціям і 17,3 млрд переказних карбованців колишнім країнам СЕВ. Сьогодні Україна готова взяти на обслуговування свою частку зовнішньої заборгованості. Українські парламентарії оцінили її в $13,5 млрд і близько 3 млрд переказних карбованців. Підкреслимо, що в середині 90-х років минулого століття фінансово ослаблений Київ навряд чи зміг би розрахуватися із зовнішніми кредиторами. Мати тоді “корінці” - означало б зіткнутися з міжнародними фінансовими акулами, котрі зажадали б від України швидкого повернення боргів. Зараз економічна ситуація змінилася на краще. Можливо, частину заборгованості вдалося б списати або реструктуризовати, як Росії.

Боротися є за що

Якщо виходити з нашої частки у зовнішніх активах колишнього Союзу, то північному сусіду належить “відписати” Україні закордонної власності на суму 16,37 % її ринкової вартості. Але головна проблема - як примусити Росію надати точні дані щодо інвентаризації закордонного майна колишнього Союзу? За російськими оцінками, до найбільш дорогих об’єктів колишнього Союзу можна віднести нерухомість у Парижі, Хельсінкі, Вашингтоні і Нью-Йорку, Лондоні, Осаці, Софії, Бухаресті, Дамаску, Празі, Каїрі, Домініканській Республіці. Причому продажна вартість більшої частини споруд, котрі являють собою архітектурну цінність, на західному ринку нерухомості дуже висока. За заявою українських депутатів, приблизна вартість закордонного майна колишнього СРСР - близько $400 млрд. Виходячи з цієї цифри, наша частка становить приблизно $65 млрд. І за це варто поборотися.

У цьому зв’язку використання майна не по-господарськи також викликає негативні емоції. За даними російських експертів, наприклад, багато об’єктів за кордоном “працюють” не ефективно: якусь частину здали “наліво” (і Москва практично нічого не одержує за їхню оренду), а іншу частину, головним чином, подалі від пильних очей Кремля - в Африці та Латинській Америці, кинули напризволяще. До речі, недбайливим використанням майна колишнього Союзу вже намагалися скористатися закордонні “акули капіталізму”, запропонувавши Москві реалізувати його за сприятливою ціною. Благо, Кремль на це не пішов, але ж міг продати на аукціонах.

Київ наполягає...

Проблема нульового розподілу активів і пасивів, а також закордонного майна колишнього Союзу “зависла в повітрі” з 4 грудня 1991 року. Москва вдається до будь-яких вивертів, аби переписати на себе радянське майно, котре знаходиться за кордоном. Наприклад, кілька років тому наш північний сусід мав намір через суд перереєструвати закордонну власність колишнього Союзу у Великобританії. Києву вдалося загальмувати цей процес, надавши британській Феміді вагомі докази: Москва порушила обіцянки, зневажила положення Дагомиської та Ялтинської угод щодо передачі Україні частини об’єктів за кордоном. Така українська норовистість “образила” Росію, і вона почала контрзаходи, спрямовані на встановлення колишнього статус-кво щодо майна, навколо якого йде суперечка з обох сторін. До речі, Москва постаралася здійснити аналогічні “юридичні штучки” і в Данії, Австрії та інших країнах Старого Світу. Дипломати “заморозили” тимчасово цю проблему. Але Москві було б вигідніше, щоб Київ забув про свої вимоги.

Москва обіцяє...

Не очікуючи можливого викриття з приводу вартості закордонного майна, Москва вирішила навести лад у цій сфері: у 2000 р. виходить президентський указ “Про заходи для поліпшення використання федерального нерухомого майна, розташованого за межами РФ”, відповідно до якого при Управлінні справами глави держави було створено унітарне підприємство (за даними, що надійшли з Москви, зараз його роботу практично згорнули). Сам же документ не відповідає як міжнародному законодавству (зокрема, Європейській конвенції 1972 р. про державний імунітет нерухомості), так і російському, оскільки в Думі досі не прийняли закон про захист і управління федеральною зарубіжною власністю. Цікаво, що, за даними Мінмайна Росії, її вартість становить самий “дріб’язок” - не більше $3 млрд за балансовою, а не реальною вартістю (самі ж російські експерти визнають, що реальна вартість у кілька разів більша, але її важко поки що визначити в доларовому обчисленні). До слова, жодне з міністерств і відомств (у першу чергу, Міністерство юстиції Росії), яким доручалося провести інвентаризацію нерухомості за кордоном, не спромоглися підготувати відповідний реєстр. Як потім виявилося, ніхто з них і не збирався виконувати розпорядження московського Білого Дому. Плутанина в кулуарах кремлівської влади, некомпетентність, а ще більше - небажання московських чиновників керувати закордонною власністю призвели до того, що чималу її частину швидко прибрали до рук колишні зовнішньоторговельні об’єднання типу “Різноімпорт”, “Технобудекспорт”, котрі в момент приватизації привласнили собі майно за кордоном.

Не очікуючи “російської милості”, рік тому український уряд дав понад 3 млн євро для придбання майна, щоб розмістити свій консульський відділ у Парижі; у 2002 р. виділив $1,8 млн на облаштування Генконсульства в Торонто. МЗС України сподівається одержати $2,5 млн на покупку нерухомості в Канаді та Сербії.

Насамкінець хотілося б зауважити, що МЗС і Міністерство фінансів України продовжують “бій” з Москвою за “оволодіння” закордонним майном. Але не так ретельно, як три роки тому. На це є свої причини: потеплення у відносинах між двома країнами у 2003 році.