VIKTOR MEDVEDCHUK: "I AM WHO I AM"
Tetiana Honcharova

Viktor Medvedchuk, Head of the Presidential Administration, leader of the [United] Ukrainian Social Democrats, is considered one of our most influential politicians. Public opinion is quite diversified in his regard. Some admire him, others accuse him of all conceivable wrongdoings. He is equally good at making very good friends and inveterate enemies. This time Mr. Medvedchuk is the celebrity of our regular column Portrait, so the reader can pass his own judgement.

The Ukrainian: Mr. Medvedchuk, this year will be marked by the presidential campaign. The press is discussing possible candidates. Strangely, you seem to have distanced yourself from the campaign, saying you won't run for president. You are the leader of the Social Democratic Party of Ukraine (United) and your counterparts abroad are the heads of a number of countries. Can it be that our Social Democrats have no such ambitious plans? Are you unsure of your potential or is it a clever manoeuvre?

Viktor Medvedchuk: To begin with, the Social Democrats do not covet important posts; they want the social rights of citizens to be fully implemented. They want them to be protected, they want the people to live a better life, have a higher standard of living. Secondly, I am sure of my potential and of everything I undertake. Thirdly, we at the SDPU (U) have never used any clever manoeuvres or other crafty strategies or tactics. However, the life of a single man or party cannot be reduced to achieving only one goal. Even if it is the highest executive post.

The Ukr.: Everyone seems to be discussing the political and constitutional reform proposed by President Leonid Kuchma. Various aspects are debated and weak points brought forth. Would you care to comment on this reform? How do you think Ukraine can benefit from it?

V.M.: I agree with President Kuchma that the government must share the responsibility for the socio-economic sphere with the parliamentary majority. This will secure a politically responsible regime. The President must retain considerable authority in terms of national defence and foreign policy, whereas the government should concentrate on the social sphere - in other words, on problems we regard as priorities. Let me remind you that our party is Social Democratic, and that's more than just an impressive title.

The Ukr.: The opposition insists that Leonid Kuchma proposed restrictions on the presidential authority for the Verkhovna Rada's benefit just to spite his successor. What do you think?

V.M.: Why spite? Why not the opposite? We all know that the President is blamed for whatever goes wrong or by whoever feels offended. Do you think this makes the President happy? I don't think so.

The President shouldn't have to cope with all problems

Не всі проблеми має вирішувати Президент

The problem is that we still do not understand responsibility the way we should; we usually call responsible officials people that bare no responsibility whatsoever just because they occupy important posts. I hope this will change. The reform envisages that the President will not be responsible for everything and everybody, but only as provided for by the Constitution.

The Ukr.: People wonder about the President naming his successor before the elections, as did his Russian counterpart. Ukraine, however, is a different country, meaning that the President's proposal will not be necessarily supported by society; the people may simply turn down his candidate. Do you consider the Russian scenario a possibility in Ukraine?

V.M.: I don't think that the president of any country, Russia or Ukraine, should name his successor. This successor must be elected by the people. Of course, the President has a right to support any of the candidates - as is the case with almost all countries. But why do you think that presidential support will automatically make this candidate the next head of state? I can give you plenty of examples where the US, French or other presidents backed their candidates and the people chose someone else. I could also give about as many examples where the people supported the same candidate as the President. Remember what happened in Russia? President Yeltsin (his ratings weren't exactly high at the time) named Putin and it helped the man.

The Ukr.: Mr. Medvedchuk, you took a rather firm stand with regard to the United States on the issue of alleged Kolchuga sales to Iraq. However, when it came time to decide on sending the Ukrainian battalion [radiologicl, chemical, & biological warfare defence] you were is no hurry to re-state your opinion. Those supporting the idea of dispatching Ukrainian servicemen to the Persian Gulf stressed the peaceful mission, but let's face it, we all understood only too well that Ukraine was joining the war on the US side, despite the absence of a UN sanction and the principled antiwar stance taken by many European countries. In fact, some members of your party protested against the war...

V.M.: Whether Ukraine should take part in such events or keep aside is indeed a sophisticated issue. The National Security and Defence Council of Ukraine resolved to dispatch the RCBWD battalion, then the Verkhovna Rada passed a similar resolution. It is also true, however, that our society is divided on this issue; some of our party members also said Ukraine shouldn't be involved in or with what's happening in the Persian Gulf. I see nothing wrong with that. Our party unites like-minded people in its ranks, concerning the main principles of Social Democracy. However, our party groupings and the convention were dominated by the idea that we must take part in humanitarian missions. The convention passed a resolution to this effect.

Let me remind you: Ukraine has not in any way joined the war; no-one has directed our servicemen to take part in any hostilities. As for providing humanitarian aid to people in need of it, that's a very different story (after all, no-one can rule out the possibility of the use of weapons of mass destruction). We support this.

The Ukr.: It is common knowledge that Ukraine's international image is anything but perfect. Ukraine is associated with corruption, absence of the freedom of speech and a high crime rate. What do you think should be done in the nearest future for Ukraine to stop looking like a monster on the international arena?

V.M.: I don't agree that Ukraine looks like a monster on the international arena. Before I answer your difficult question, it is necessary to determine our system of coordinates, so to say. Yes, I have to admit that we are faced with problems, those you've just mentioned and others. Personally, I regard our poverty the most pressing problem. The majority of those journalists complaining of persecution are not the worst paid. At the same time, journalists working for regional periodicals or those in small towns (and keeping silent) are directly dependent on local authorities or publishers precisely because they are poor. I could cite other examples, but the main point is that yes, I agree, we have problems and they must be solved instead of accusing others of slandering us.

There is also the other side of the problem. The attitude towards Ukraine, formed of late, is utterly unfair. I would call it a different coordinate.

Question: What is to be done? The easiest option is to keep complaining about all those casting critiques on us in their writings. But this would do us little good. I think that another problem we have is our weakness. No one tries to portray Russia or the United States that way, like a monster, in your own words, although Russia has its problems (Chechnya, for instance) and so does the United States - more than enough to spare. We must have our state working for its citizens, then we will grow strong and then, I'm sure, they will respect us elsewhere in the world. Therefore, what we need is effective administration, social, political, pension, housing, tax, and health-care reforms.

The Ukr.: Ukraine is often compared to Eastern European countries, such as Poland, the Czech Republic, Hungary, and Slovakia. Such comparisons are never in our favour. Within that same decade our neighbours have shown a much better progress in developing their democratic societies and economies, without any special head start. How correct do you think such comparisons are? What is preventing us from catching up with more advanced countries?

V.M.: I think that such comparisons are not totally correct. The countries you've mentioned had a different political experience; they spent 40 rather than 80 years under totalitarian regimes, to begin with. Secondly, unlike our country, they were not subjected to Leninist-Stalinist totalitarianism, only with a "softer" Khrushchev-Brezhnev-type totalitarian regime.

In other words, we had rather different starting points. Remember the kind of attitude to entrepreneurship we had in the late 1980s? This distinction is still there. By way of example, most enterprises in Poland, Hungary, and the Czech Republic were not sold but passed into the hands of foreign companies and their societies didn't mind. Imagine the response here, if most Ukrainian enterprises went under foreign control! We are different and we have to face that.

The kind of crisis we sustained in the 1990s Poland had experienced in the 1980s. We had a later start, but I believe we have travelled a longer road over those years than Poland or Hungary.

Equally, I am sure that we will get closer to the European living standard, due to our intellectual and industrial potential.

Loose-tie meeting (with Russian counterpart Aleksandr Voloshin)

Зустріч "без краваток" (з російським колегою Олександром Волошиним)

The Ukr.: The opposition claims that the Presidential Administration has over 600 people on its payroll, almost twice the number once employed by the Central Committee of the Communist Party of Ukraine. What keeps so many busy? Does this number of bureaucrats only at the Presidential Administration look right in a country we can't exactly call prosperous?

V.M.: I don't think that we have too many administrators. I believe that we might need even more. Given the current political system, the President must have a clear understanding of many aspects. The inflow of data that has to be processed and analysed is immense. And I mean both in the domestic and foreign political domains. Apart from many other things, the President must have a balanced and experienced examination network to be able to adequately discharge his constitutional functions. So far as I am concerned, we are getting very close to solving this complex problem.

The Ukr.: They say that the rich are hated and the poor scorned. You are one of the Ukrainian politicians that makes no secret of their financial status. You openly declare your incomes, much to the chagrin, albeit concealed, of the political elite and the rank-and-file citizenry. Are you consciously drawing enemy fire?

V.M.: It's not that I want to draw that fire (although I'm ready, if necessary), but since I do have such incomes, I must declare them and pay my taxes, as both a politician and a party leader, but also as a decent citizen. That's my duty, even if it is to my political disadvantage.

There is nothing demonstrative about my life. I do not intentionally provoke or shock anyone. I just live the way I do. I believe that every politician or ranking bureaucrat should keep his revenues transparent.

Veterans give advice

Ветерани дають наказ

I started on my road to becoming a millionaire when working as a lawyer and legal business consultant. Business was making its first steps in Ukraine and it paid off even then.

The Ukr.: You admitted in an interview that television was not among your friends. Indeed, one can seldom see you smile on the screen. More often you look stern and foreboding. Although people that know you well insist that Viktor Medvedchuk is a straightforward and even sociable individual. Does it mean that you don't care about your image, or that the current Ukrainian social realities do not encourage public openness?

V.M.: Every politician builds a certain image. With US politicians it's always smiling and cheerful, playing "our boy." I think that Ukrainian society has not yet decided the kind of politician it would like to see. I'm the way I am and I would hope to be accepted for what I really am.

The Ukr.: We know that your father was exiled to Krasnoyarsk area and that you were born there. What do you vividly remember from your childhood? Were there any events that had an impact on your subsequent life, your character?

V.M.: My father was a member of a Ukrainian nationalist organization. He was arrested in 1944 and received eight years for anti-Soviet propaganda with five years of exile. My mother joined him in Siberia, in 1953, and I was born in 1954.

What I remember from my childhood? I was seven and together with some other boys we went to the forest to cut down a fir tree (it was New Year's Eve). We got lost and spent 48 hours in a bear's lair. Someone must have shot the bear because it did not return and we were lucky to have some bread we'd bought with us. We had an axe, but we had no matches, so we couldn't start a fire. Later we found a ranger's cabin and there we found matches and there we stayed untill they found us.

The following year we returned to Ukraine.

The Ukr.: Could you tell us about your family?

V.M.: My parents died within a year, one after the other. My mother died in 1980 and my father in 1981. They had worked hard all their lives and my father spent eight years in prison camps. He suffered from TB since childhood. Strange that he lived that long, come to think of it. However others in the family lived for a long time. My grandfather died at 87.

My brother Serhiy lives in Lviv, he heads the local tax administration, he is five years my junior. But we don't meet often, we are too busy.

I used to be married, now I'm divorced, but I've fallen in love with the most beautiful woman of Ukraine. Her name is Oksana Marchenko and she is a TV journalist.

His sweetheart Oksana Marchenko

З коханою жінкою Оксаною Марченко

I have a daughter, she studies at Geneva University and I hope she will work in Ukraine afterwards. My daughter and I always spend vacations together. That's a rule.

The Ukr.: We know that you managed to lose 30 kilos in one go. That takes a will of steel. Are you still into sports? If so which sports?

V.M.: I'm very fond of soccer. I try not to miss a single Kyiv Dynamo or Ukrainian National match. I used to be into track and field, I am a Candidate Master of Sport in sprint, but I had to quit, but I do try to keep in shape and train at a gym three times a week. Sometimes late at night or on Sundays because of my tight schedule.

The Ukr.: People in the public eye usually complain they have no time to spare. What do you do if and when you have some time to spare? How do you relax?

V.M.: It's true. Not much time to spare. But if I had I would enjoy spending some time with a fishing rod. As a boy I could sit and watch the float for eight hours, even if I caught nothing. Actually, I wish a day had 30 instead of 24 hours.

ВІКТОР МЕДВЕДЧУК: "Я ТАКИЙ, ЯКИЙ Я Є"
Тетяна Гончарова

Главу Адміністрації Президента України, лідера українських соціал-демократів Віктора Медведчука вважають одним із найвпливовіших політиків країни. Думки в суспільстві про цю людину вкрай суперечливі: одні ним захоплюються, інші звинувачують у всіх гріхах. З однаковим успіхом він уміє наживати як щирих друзів, так і запеклих ворогів. Сьогодні ми запросили Віктора Володимировича до нашої традиційної рубрики "Портрет". Судіть про нього самі.

Most importantly, one must feel satisfied with one's work

Головне - задоволення від роботи

The Ukrainian: Вікторе Володимировичу, весь нинішній рік у країні пройде під знаком президентських виборів. У пресі вже обговорюються кандидатури на посаду глави держави. Дивно, але Ви дистанціювалися від передвиборної гонки і запевняєте, що балотуватися не будете. Ви -лідер Соціал-демократичної партії, Ваші колеги за рубежем стоять на чолі багатьох країн. Невже наші соціал-демократи не мріють про вищу посаду? Можливо, Ви просто не впевнені у своїх силах? Або Ваша відмова - хитрий тактичний хід?

Віктор Медведчук: По-перше, соціал-демократи мріють не про посади, а про реалізацію соціальних прав громадян, про їхній захист, про підвищення добробуту і рівня життя населення. По-друге, я впевнений у своїх силах, у тих справах, за які беруся. По-третє, жодних хитрощів у тактиці й стратегії СДПУ(о) ми не використовуємо. Але життя однієї людини чи партії не може зводитися до реалізації лише однієї мети. Навіть якщо йдеться про найвищу посаду.

The Ukr.: Зараз в усіх на слуху політична та конституційна реформа, котру запропонував Президент Леонід Кучма. Обговорюються різні аспекти, вишукуються слабкі місця. Хотілося б почути Ваш коментар з приводу майбутньої реформи. Що, на Ваш погляд, вона дасть країні?

В.М.: Я поділяю думку Леоніда Даниловича Кучми: відповідальність за керівництво соціально-економічною сферою повинен нести уряд разом із парламентською більшістю. Це має забезпечити політично відповідальну владу. За Президентом України мають залишитись значні важелі у сферах оборони держави та зовнішньої політики, але соціальною сферою, тобто проблемами, які є першочерговими для нас, має займатись уряд. Нагадаю, що наша партія називається СОЦІАЛ-демократичною, і це не тільки красива назва.

The Ukr.: Опозиція дорікає Леоніду Кучмі, що він запропонував урізати повноваження Президента країни на користь Верховної Ради винятково на зло своєму спадкоємцеві. Як Ви ставитеся до подібних тверджень?

В.М.: Чому ж "на зло", а не навпаки - на добро? Адже всім відомо, що зараз, як хто чим незадоволений, то в усьому чомусь винен Президент. Чи так це добре саме для Президента? Не думаю.

Справа в тім, що в нас і досі слово "відповідальність" не має того сенсу, який йому слід би мати; "відповідальним працівником" у нас зазвичай звуть ту людину, яка завдяки своєму високому становищу якраз не несе жодної відповідальності. Я сподіваюсь, що це зміниться; власне, вже змінюється. Реформа передбачає, що Президент буде відповідати не за все і всіх, а тільки за те, що буде передбачено Конституцією.

The Ukr.: У суспільстві розмірковують: чи назве Леонід Данилович перед виборами ім'я свого наступника за прикладом Президента Росії. Але Україна - зовсім інша країна, і не обов'язково пропозиція нашого Президента дістане підтримку в суспільстві: народ може просто не сприйняти запропоновану кандидатуру. Як Ви вважаєте, чи можливий в Україні російський варіант?

Speaking as one comrade-in-arms to another

Скажу тобі як соратнику

В.М.: Я не думаю, що Президент у будь-якій країні, - чи то Росія, чи Україна, повинен називати свого, як Ви кажете, наступника. Обирати наступника має народ. Президент, звичайно, має право висловити підтримку одному з кандидатів - як воно здебільшого й буває майже в усіх країнах. Але чому Ви вважаєте, що така підтримка автоматично зробить цього кандидата наступним Президентом? Я можу назвати безліч випадків, коли Президент, скажімо, Сполучених Штатів, чи Франції, чи іншої країни підтримував одного кандидата, а суспільство - іншу кандидатуру. І також можу назвати не менше прикладів, коли суспільство таки підтримувало ту ж кандидатуру, що й Президент. Хоча б і російський випадок, коли Президент Єльцин, який у той час, між іншим, не мав високого рейтингу, підтримав кандидатуру Путіна, - і це Путіну допомогло.

The Ukr.: Вікторе Володимировичу, в питаннях про продаж Іраку "Кольчуг" ви займали досить тверду позицію стосовно Сполучених Штатів. Але, коли вирішувалось питання щодо відправлення нашого батальйону в район Перської затоки, Ви не поспішали заявити про свою позицію. І хоча прихильники відправлення українських військових на Близькій Схід наголошували на мирній місії українців, не будемо лукавити - всі прекрасно розуміють: Україна, незважаючи на відсутність санкції ООН, на принципову антивоєнну позицію багатьох європейських країн, вступила у війну на боці США. Навіть деякі члени Вашої партії протестовали проти війни...

В.М.: Питання про те, чи повинна Україна брати участь у подіях, чи краще триматись осторонь, - дійсно непросте. Рішення про направлення РХБ-батальйону прийняла Рада Національної Безпеки та Оборони України, а потім аналогічне рішення ухвалила Верховна Рада. Та не секрет: у суспільстві нема одностайної думки щодо цього, і в рядах нашої партії теж є люди, які висловлювалися щодо недоцільності участі України в будь-якій формі в подіях у Перській затоці. Я в цьому не бачу ніякого криміналу. Наша партія є партією однодумців, якщо йдеться про основні принципи соціал-демократії. І все ж - і в партійних осередках, і на з'їзді партії домінувала думка про те, що ми маємо брати участь у гуманітарних акціях. Саме така позиція і була підтримана на з'їзді.

Нагадаю: Україна жодним чином не вступала у війну; ніхто не направляв наших солдатів воювати. А надати гуманітарну допомогу тим, хто її потребує, - адже неможливо виключити використання зброї масового ураження - це зовсім інша річ. Ми це підтримуємо.

The Ukr.: Те, що міжнародний імідж нашої країни далекий від досконалості, ні для кого не секрет. З Україною зв'язують корупцію, відсутність свободи слова, розгул криміналу. Що, на Ваш погляд, необхідно зробити найближчим часом, аби країна перестала виглядати монстром на міжнародній арені?

В.М.: Я не згоден з тим, що Україна виглядає монстром на міжнародній арені. Перед тим, як відповісти на Ваше непросте запитання, слід визначити, так би мовити, систему координат, в якій ми знаходимось. Тут слід визнати: у нас справді є проблеми, і ті, що Ви назвали, й інші. Найболючішою вважаю проблему бідності. Так, наприклад, коли йдеться про утиск журналістів, то скаржаться якраз не найбідніші. В той же час журналісти, що працюють у газетах районів чи малих міст (і не скаржаться), знаходяться у повній залежності від місцевої влади або власника газети саме через свою бідність. Я міг би навести інші приклади, але суть у тому, що я згоден: так, проблеми є, і їх треба вирішувати, а не посилатися на те, що на нас, мовляв, наклепи зводять.

Але є й інша сторона проблеми: ставлення, яке склалося до України останнім часом, є абсолютно несправедливим. Це, так би мовити, друга координата.

Тепер питання: що робити? Найлегше було б скаржитись на тих, хто так необ'єктивно про нас пише. Але від цього користі небагато. Я думаю, що наша біда ще і в тому, що ми слабкі. Ні США, ні Росію ніхто не виставляє таким, як Ви кажете, монстром, хоча і в Росії є свої проблеми (та ж Чечня), і в Сполучених Штатах їх також достатньо. І нам треба, щоб держава працювала на своїх громадян. Тоді й ми станемо сильними. І тоді, я певен, нас поважатимуть у світі. Отже, потрібне ефективне управління, і потрібні реформи: соціальна, політична, пенсійна, житлово-комунальна, податкова, реформа охорони здоров`я.

The Ukr.: Україну часто порівнюють із країнами Східної Європи, такими як Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина. Порівняння аж ніяк не на нашу користь. Сусіди за ті ж десять років, не маючи на старті особливих переваг, пішли набагато далі в розвитку демократичного суспільства, в економіці. Наскільки коректні подібні зіставлення? Що заважає нам наздогнати більш благополучні країни?

В.М.: Думаю, що порівняння й справді не дуже коректне. Країни, про які Ви говорите, мали інший політичний досвід, вони були під тоталітарною владою не 80, а тільки 40 років - це по-перше, а по-друге, на відміну від нас, вони майже не мали справи з ленінсько-сталінським тоталітаризмом, а вже тільки з "м'яким" тоталітаризмом хрущовсько-брежневського типу.

Тож ми починали з різних позицій. Згадайте, яким було у нас ще наприкінці 1980-х років ставлення до підприємництва. І ця різниця лишилась. Для прикладу: і в Польщі, і в Угорщині, і в Чехії більшість підприємств не просто було розпродано, вони перейшли до рук іноземного капіталу. І суспільство цих країн поставилося до цього спокійно. А уявіть собі, що більшість українських підприємств перейшли до рук іноземців: як поставилось би до цього суспільство? Ми інші, і з цим треба рахуватись.

Ту кризу, що ми подолали в 1990-х роках, Польща пройшла ще у 1980-х. Ми починали з відставанням, але за ці роки, на мою думку, ми пройшли більший шлях, ніж Польща або Угорщина.

А за всім тим, я певен, що ми, з нашим інтелектуальним та промисловим потенціалом, цілком спроможні наблизитися до європейських стандартів життя.

The Ukr.: Опозиція запевняє, що в Адміністрації Президента працюють понад 600 осіб, майже вдвічі більше, ніж свого часу в ЦК Компартії України. Чим зайнятий такий величезний штат? Чи доречно не дуже багатій країні утримувати стільки чиновників лише в одній Адміністрації Президента?

В.М.: Я не думаю, що в нас забагато людей; може, ще й замало. Президент - особливо зараз, за нинішньої політичної системи - повинен мати чітке уявлення про силу-силенну речей. Потік інформації, який треба переробити та осмислити, колосальний. Це стосується не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики. Для того, щоб забезпечити умови для виконання Президентом своїх конституційних обов'язків, необхідна (крім багато чого іншого) чітка та розгалужена система науково-експертного забезпечення. Як на мене, зараз ми впритул підійшли до комплексного вирішення цієї проблеми.

The Ukr.: Є прислів'я: "Багатих ненавидять, бідних зневажають". Ви один з українських політичних діячів, які не приховують своєї матеріальної забезпеченості. Відкрито декларуєте доходи, чим викликаєте глухе роздратування як у політичної еліти, так і в рядових громадян. Ви свідомо викликаєте вогонь на себе?

В.М.: Не те, щоб я дуже хотів "викликати вогонь на себе" (хоча, якщо треба, то готовий), але коли вже я маю такі прибутки, то значить, повинен їх показувати і платити податки - і як політик, і як лідер партії, і просто як чесна людина. Це мій обов`язок, навіть якщо це політично невигідно.

В моєму житті нема якоїсь демонстративності. Я нікого не провокую, не займаюсь епатуванням. Просто живу. Але я певен у тому, що прибутки кожного політика, кожного державного чиновника мають бути прозорими.

Мій шлях до мільйонера починався з того, що я був адвокатом, юридичним бізнес-консультантом. Бізнес в Україні тоді починався, і це, вже тоді, було дуже прибутковим.

The Ukr.: В одному з інтерв'ю Ви зізналися, що телебачення - не Ваш друг. Справді, на екрані Вас рідко побачиш усміхненим, частіше суворим і неприступним. Хоч близько знайомі з Вами люди запевнять: Медведчук - відкрита і навіть компанійська людина. Вам байдужий власний імідж? Чи реалії українського суспільства не сприяють публічній відкритості?

В.М.: Кожен політик будує певний імідж. Для американських політиків вважається за необхідне завжди задоволено всміхатись, бути, так би мовити, "своїм хлопцем". А для України? В нас, на мою думку, суспільство ще не визначило, яким саме воно хоче бачити політика. Я такий, який я є, і хотів би, щоб мене сприймали реально.

The Ukr.: Відомо, що Ваш батько був засланий до Красноярського краю, де Ви народилися. Що пригадується Вам з дитинства? Чи траплялися якісь події, котрі вплинули на Ваше життя, характер, долю?

В.М.: Мій батько був членом організації українських націоналістів, у 1944-му його заарештували, дали вісім років за антирадянську агітацію та 5 років заслання. У 1953-му до нього до Сибіру приїхала мати, в 1954-му я народився.

Епізоди з дитинства? Пам'ятаю, якось - мені тоді було сім років - під Новий рік ми з хлопцями пішли рубити ялинку і збилися з дороги. Дві доби просиділи у ведмежому барлозі. Мабуть, того ведмедя хтось вбив. Ще нас виручив хліб, ми його в магазині купили перед тим, як йти до лісу. Сокира була, а сірників не було, вогнище не розвести. Потім вийшли до мисливського будиночка, там були сірники, там нас і знайшли.

А наступного року ми повернулись в Україну.

The Ukr.: Розкажіть, будь ласка, про свою родину.

В.М.: Батьки мої померли обидва протягом року - спочатку матір, потім батько. У 1980 та 1981 роках. Важко працювали все життя, а в батька ще вісім років таборів, він з дитинства був хворий на туберкульоз. Навіть дивно, що стільки прожив. Хоча взагалі я з такої сім'ї, де довго живуть: дід помер у 87 років.

В мене є брат Сергій. Він живе і працює у Львові, керує обласною податковою адміністрацією. Він на п'ять років мене молодший. Зустрічаємось не часто, наскільки робота дозволяє.

Був одружений, тепер розлучений. Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні Оксану Марченко, вона тележурналіст.

Маю дочку, вона навчається у Швейцарії, студентка Женевського університету. Думаю, що працювати буде у нас, в Україні. Мою відпустку ми завжди проводимо разом з донькою, це в мене залізне правило.

The Ukr.: Відомо, що свого часу Ви зуміли скинути 30 кілограмів. Для цього треба мати сталеву волю. Чи продовжуєте займатися спортом? І яким саме?

В.М.: Дуже люблю футбол. Матчі київського "Динамо" та збірної України намагаюся не пропускати. Колись займався легкою атлетикою. Кандидат у майстри спорту зі спринту. Зараз мусив усе кинути, але, щоб не втрачати форму, намагаюся тричі на тиждень тренуватись у спортзалі. За відсутності часу - іноді пізно ввечері. Або в неділю.

Top politics on the top of the Carpathian Mountains

Верховна влада на верхів'ях Карпат

The Ukr.: Публічні люди, як правило, скаржаться на відсутність вільного часу. Але все-таки, чому віддаєте перевагу, коли випадає "зайва" хвилина? У чому знаходите відпочинок для душі?

В.М.: Нема її, зайвої. А якби випала вільна хвилина - із задоволенням посидів би десь з вудкою. В дитинстві міг вісім годин сидіти і дивитись на поплавок, навіть якщо нічого не спіймаю. Зараз стільки часу немає, та й взагалі - для мене було б краще, якби доба була не 24 години, а хоча б 30.