THE DATING GAME
Martin Nunn

Last summer whilst sitting on the terrace of a street cafe, enjoying the sunshine, my eldest son, in Kyiv from the UK on a vacation from university, remarked, as yet another stunning lady paraded past, 'Dad, how do you survive in this country?' It was a good question bearing in mind that Ukraine does seem to have a considerably higher propensity for elegant women than many of the other countries I have lived in and visited. That may sound particularly sexist coming from a single, red blooded male and it made me wonder if it is actually true. Is it that women in Ukraine are more beautiful or is it more the fact that they have not been influenced to the same degree by European Victorianism or American Puritanism and are thus simply more aware of their own sexuality?

In my experience Ukrainian women are proud to be women unlike their counterparts in many of the cities of the West who deem it an insult to femininity to look in the slightest way provocative or appealing. We once had a 'politically correct young American lady from Washington DC working for us who seemed to think that it was her sole mission in life to make the members of our predominantly female Ukrainian staff understand that women were the 'underdogs' and men were something to be assailed. She would regularly lecture her colleagues on political correctness until one of the managers stood up to her and asked why she thought that Ukrainian women should lower their standards to those of men. Herein lays the crux of the difference between Ukrainian and western women.

Over the centuries Ukrainian women, possibly out of sheer hardship, have developed a unique ability to protect themselves by simply accepting that they are the stronger of the two sexes. Men may be physically stronger but it is the women who hold the real power. Research carried out for a major FMCG company a couple of years ago clearly indicated that it is grandmother who rules the family home, it is mother who runs it and, unlike many countries, it is the young woman who selects her partner, despite what the men may think.

In Ukraine, women outnumber men; thus a system seems to have developed that, in order to attract and keep their selected males, Ukrainian women resort to maintaining standards of presentation that women in other parts of the world would consider socially unacceptable. Many ladies have told me that they do not dress up for their men, but in order to show off to their friends. Frankly, I think this is only partly true. As a result, political correctness in Ukraine has no purpose, as it would be considered a psychologically retrograde step. Sadly, women in the West have yet to develop this ingrained system of protection and thus consistently strive for an equality that Ukrainian women surpassed decades ago.

A couple of years ago, my then girlfriend and I were sitting in a cafe in central London, it was one of her first visits. She asked me why London girls looked so dowdy. Sadly, it was then the fashion to wear grey woollen leggings, grey sloppy sweaters, flat shoes and no make-up. In rising to protect our British ladies, I retorted that this was not true, so we agreed that the first person to spot a superbly dressed lady would win and the other would pay for the coffee. After some 30 minutes, she spotted a lady whom we both agreed fitted the description of well dressed. The lady entered the cafe and ordered her coffee with a distinctly Russian accent.

However, this level of female social manipulation does come at a price. Today, a great many Ukrainian women are very conscious of how they look and go out of their way to be at their best, even to go to the corner shop; some even take this to extreme. One friend of mine complained that his girlfriend would get up half an hour before him every morning to go and put on her make-up, so he would never see her 'in the raw'. If he made the mistake of getting up first he would have to hide in the kitchen until she allowed him to see her. Her argument was that she always wanted to look her best. Perhaps he should have been pleased, but in the end they split up because of his pure frustration at her vanity. Beautiful she may have been, but as he put it, she was like living with a painting.

You might think that living in such a sweet shop finding a 'partner' would be easy. Note: I use the word 'partner'. For any self-respecting male, finding a date is as easy as falling off a log; finding somebody to share your bed seems to be more of a sport; that any aspect of relationship building and, in many cases, marriage seems to be a process of legitimising short-term cohabitation rather than solemnising a long-term commitment. For the average Ukrainian couple, there is an established social process of courting that begins in school or university, it's the same the world over, but if you happen to be a foreign resident - and reasonably well-off - then the process of finding a 'partner' can be an expensively time-consuming affair. So what are the 'dating game' options for the average non-Ukrainian?

Most western men's first exposure to Ukrainian femininity is in the bars, nightclubs and discotheques. In the early years of independence, walking into any one of these - particularly in a Kyiv hotel - was a pretty daunting affair, as you would immediately become the focus of attention of just about every 'young lady' perched along the bar. After a while you got used to the eye contact, pouting lips, cleavage and thigh, to a point where the whole thing became more of a game. I once made the mistake of trying to indulge in polite conversation and asked a rather attractive little thing what she did. Her answer was nothing short of direct... 'Everything!' she replied. This may have been her attempt at direct marketing but it sure as hell wasn't going to attract me. Some of my friends have been extraordinarily lucky and have indeed found the love of their lives with perfectly decent ladies amongst the glasses and ashtrays, but with HIV now running at 1% of the adult population, this is more like playing Russian roulette with three bullets instead of one.

Then we have the strip bars and lap dancing clubs, where you can invest $8.00 for her bar of chocolate, $15.00 for her fruit juice cocktail, $60.00 for her to wiggle all over you for 3 songs and $300 to take her home for the night... All that's lacking in these seedy, sleaze halls are the red lamps and the Madam at the door.

Then there is the 'office' where many a western executive has succumbed to Ukrainian feminine charm despite the fact that it breaks just about every rule of business ethics. An advertising colleague of mine fell to the charms of a one of his account managers. In all honesty I doubt he could help it; she was highly intelligent and half his age, stunningly beautiful with huge doe like eyes, a soft voice and a more than reasonable grasp of the English language. It lasted a couple of years, he built her a luxury flat in the centre of Kyiv, she got her education and her wardrobe, she perfected her English and saw parts of the world that most would have died for and when he had outlived his usefulness she moved on to the next 'love of her life' without so much as a word of regret. He was devastated for a couple of years but now recounts with a smile the comments of his father when they split up, 'I'm really sorry for you, son, but look at it this way: you were bloody lucky to have had the opportunity'.

Next there is this relatively new phenomenon to Ukraine of the 'Escort'. These seem to come in a couple of forms. First there are the 'Escort' services listed in the small ads of the newspapers, these are a bit like mobile 'massage parlours' and have very little to do with you being escorted to anywhere but a bedroom. Then there are certain 'model' agencies who will allow their models to join you for dinner in a respectable restaurant, that is if you want to spend your time with an 18 year old waif who barely speaks English, eats less than the average sparrow and spends most of her time talking to her mum, her boyfriend, her sister and probably the cat on her mobile phone.

Then there is what can only be called the cattle market. In reality these are supposed to be singles nights where ladies of all ages don their best clothes and troupe off to this or that hotel where 'western' and supposedly single men are waiting to whisk them off to paradise. This is a western phenomenon that has crossed over but in reality the men are like a pack of wolves circling a herd of sheep and the resulting meetings have little to do with love and romance.

Finally there are the web-based international dating clubs. At first, these may seem like just another form of meat market, but in reality many are run by well-meaning, serious people making reasonable money out of linking lonely hearts. Admittedly, there are those simply cashing in on the desires of Ukrainian women to leave the country for pastures greener, but in the main the services seem legitimate. The type of websites vary from simple photograph albums to fully interactive sites with sophisticated search engines, where you can insert all the vital statistics of your dream princess and up will pop a selection of ladies who might be looking for you. From the photographs and descriptions on some sites it's clear that the ladies in question are serious about finding partners, though why some stunning lady of 21 would need to use a dating agency defeats me. What is sad about this system is that few if any of the ladies understand just how different the world is outside Ukraine, and I would doubt if any of their international suitors will have a clue as to how independent and self-sufficient Ukrainian women can be. Yet even the most well-meaning of systems are open to abuse. I once overheard one member of the international community here bragging about how he used the system to guarantee himself weekends of pleasure in the various cities of Ukraine. It is amazing just how cynically selfish some people can be.

So how do you find a 'partner' in this land of most beautiful women? Frankly, as a westerner who has spent 10 years here, you tend to become rather more of a 'Ukrainian' male, getting a little blase when you are surrounded by superficial beauty all the time. Beauty is, after all, only skin deep. Unfortunately, the typical, initial exposure of the average western male is to the lower side of life and this is hardly unique to Ukraine. It is also true that western men are a magnet for a certain type of lady, but thankfully, not all. Thus the secret to finding your 'needle in a haystack' is perhaps to give up on the 'dating game', leave it to your friends, as they probably know you better than you know yourself - and, of course, Mother Nature. Ask her nicely and sure as hell, your partner will find you.

ГРА У ЗАЛИЦЯННЯ
Мартін Нанн

Минулого літа мій старший син, студент університету, приїхав до Києва на канікули з Великобританії. Ми сиділи за столиком у вуличному кафе і насолоджувалися сонячними променями. Поблизу продефілювала чергова красуня, і син пожартував: "Тату, як ти можеш виживати в цій країні?" Цікаве запитання, подумав я. Особливо з огляду на те, що в Україні справді значно більше гарних жінок, ніж у багатьох країнах, де мені довелося жити або які я відвідував. Розумію, це можна сприйняти як своєрідну сексуальну заклопотаність нежонатого темпераментного чоловіка. Проте слова сина примусили мене замислитися. Чи українські жінки справді такі гарні або ж їм просто пощастило уникнути вікторіанського впливу Європи чи американського пуританства, і через це вони просто чіткіше усвідомлюють власну сексуальність?

Із свого досвіду знаю: українки пишаються тим, що вони жінки. На відміну од жінок Заходу, де представниці прекрасної статі часто вважають образливим навіть виглядати трохи зухвало або сексапільно. Пригадую, свого часу в нашому офісі працювала отака "політично налаштована" молода американка з Вашингтона. Вона була переконана: її єдине завдання - примусити всіх українських дівчат-співробітниць (а їх у нас була більшість) усвідомити постулат: всі жінки - невдахи, а чоловіків треба розглядати як об'єкт для нападу. Вона регулярно "просвіщала" колег, доки один із менеджерів не поставив питання руба - чому вона вважає, ніби українки мають знизити своє почуття самоповаги? На мою думку, в мірі самооцінки й криється "вододіл" між українками та західними жінками.

Протягом сторіч українські жінки - можливо, через труднощі життя - розвинули в собі унікальну здатність до самозахисту. Просто усвідомили себе як сильну, а не слабку стать. Нехай чоловіки фізично сильніші за жінок, але реальна влада - в жіночих руках. Кілька років тому велика компанія з виробництва товарів широкого вжитку здійснила дослідження. Його результати чітко вказали на те, що в багатьох країнах верховенство в родині належить бабусі, що молода жінка сама обирає партнера, а не він її (всупереч усталеним серед чоловіків поглядам).

В Україні жінок більше, ніж чоловіків. Таким чином утвердилася система, відповідно до якої українки, котрі бажають залучити й утримати біля себе чоловіків, вдаються до особливих стандартів "презентації" (для жінок інших країн абсолютно неприйнятних). Багато жінок, яких я знав, говорили мені, що вони намагаються одягатися краще не для своїх чоловіків, а щоб покрасуватися перед своїми подругами. Чесно кажучи, мені здається, в цьому є тільки доля правди. Зрештою, "політична коректність" не має сенсу в Україні. Навіть більше, тут вона б сприймалася як свого роду "політичне ретроградство". Шкода, але жінкам на Заході бракує отакої "вбудованої системи захисту", і вони зараз наполегливо борються за свою рівноправність, а українки вже давно пройшли через це.

Кілька років тому я зі своєю подругою сидів у кафе, в центрі Лондона. Це був один з перших її візитів до міста. Вона запитала, чому дівчата виглядають так непривабливо (маючи на увазі їхній одяг). На жаль, тоді було модним носити сірі вовняні легінси, сірі мішкуваті светри, черевички на плоскому підборі.

І жодного макіяжу. Природно, я одразу став на захист британських леді. Я заявив, що все не так. Ми побилися об заклад і вирішили: той, хто першим побачить красиво вбрану жінку, виграє. А той, хто програє, платить за каву. Минуло приблизно півгодини, й моя подруга помітила леді, котра, на наш погляд, відповідала потрібним вимогам. Ця леді зайшла в кафе і замовила каву... В неї був помітно виражений російський акцент.

За такий рівень соціального маніпулювання жінкам доводиться платити певну ціну. Велика кількість українок сьогодні аж надто стежить за своїм зовнішнім виглядом, вони роблять все можливе й неможливе, аби завжди бути добре вдягнутими. Навіть коли їм треба просто вийти з дому в магазин навпроти. У деяких це стає своєрідним "пунктиком". Один із моїх знайомих якось поскаржився: його подруга вранці встає на півгодини раніше за нього, аби зробити макіяж, не хоче з'явитися перед ним у "натуральному вигляді". А коли він раніше піднімався, йому доводилося ховатись на кухні, чекаючи дозволу зайти й подивитися на неї. Вона стверджувала, що завжди хоче виглядати якнайкраще в його очах. Напевно, йому треба було з цього приводу тільки радіти. Але вони, зрештою, розлучилися, він так і не зміг звикнути до її забаганок. Можливо, вона була красивою, але, за словами мого знайомого, жити з нею - було все одно, що жити з картиною.

Напевно, ви думаєте, що в такому "квітнику" легко знайти собі "партнерку"? Зауважте, я вжив слово "партнерка", а не просто коханка. Адже для будь-якого чоловіка з відчуттям власної гідності познайомитися з дівчиною так само легко, як впасти з колоди; шукати когось, хто б розділив ліжко, більше нагадує спорт, а не спробу встановити якісь відносини; одруження в багатьох випадках стало засобом узаконити короткочасне співіснування, а не урочистою церемонією прийняття довгострокових зобов'язань. Для пересічної подружньої пари в Україні існує встановлений порядок залицяння. Часто, як і в усьому світі, він починається зі школи або ж університету. Однак якщо ви в Україні іноземець, до того ж матеріально забезпечений, процес пошуку "партнерки" може стати дорогим і тривалим. Отже розглянемо опції "гри в залицяння" для середньостатистичного іноземця в Україні.

Перше знайомство з українками для більшості західних чоловіків відбувається в барах, нічних клубах або на дискотеках. Років з десять тому відвідування згаданих місць, особливо в київських готелях, залишало гнітюче враження. Ви одразу ж опинялися в центрі уваги всіх молодих "леді" біля стійки бару. Згодом ви настільки звикали до закличних поглядів, накопичених губ, надміру відкритих декольте й обтягнутих стегон, що починали все сприймати як певну гру. Одного разу я зробив помилку, намагаючись розпочати ввічливу розмову з дуже привабливою дівчиною. Запитав, чим вона займається. У відповідь почув цілком відверте: "Всім". Можливо, із її боку це було кроком "безпосереднього маркетингу", однак на мене її слова справили протилежний ефект. Декому з моїх друзів вельми поталанило, вони зустріли справжнє кохання серед келихів і попільниць, зв'язали своє життя з пристойними дівчатами. Але зараз, коли вірус імунодефіциту вразив один відсоток дорослого населення, такі знайомства можна порівняти з "російською рулеткою". Причому тут у барабані револьвера три, а не одна куля.

Не слід забувати і про стриптиз-бари, клуби, де стриптизерки танцюють на ваших колінах. Тут ви можете придбати для "подруги" плитку шоколаду за $8, коктейль із фруктовим соком за $15, а також заплатити $60 за те, що вона покрутиться навколо вас три пісні підряд. Взяти її на ніч коштуватиме 300 баксів. Єдине, чого бракує таким злачним осередкам, - це червоних ліхтарів та "мадам" біля входу.

Існує ще одне місце, де західний бізнесмен потрапляє під владу українських чарівниць. Маю на увазі його власний офіс (хоч таким чином практично порушуються всі існуючі правила бізнес-етики). Один із моїх знайомих по рекламному бізнесу не зміг встояти перед чарами свого головного бухгалтера. Чесно кажучи, мене це не здивувало. Вона виявилася високо освіченою жінкою, вдвічі молодшою за нього, дуже гарною, із величезними очима газелі, м'яким голосом, пристойним знанням англійської мови. Їхній роман тривав два роки, він побудував для неї шикарну квартиру в центрі Києва, вона змогла закінчити навчання у вузі, повністю обновила гардероб, удосконалила свою англійську, мала змогу вирушати в подорожі, про які більшість її ровесниць могла лише мріяти. Та коли вона вирішила, що мій знайомий дав їй усе, що міг, вона пішла від нього до іншого - "кохання свого життя". Навіть без слова співчуття. Він був спустошений і не міг отямитися кілька років. Проте зараз згадує з усмішкою слова батька, коли той довідався про їхній розрив: "Синку, мені дуже шкода, що так трапилося. Однак подивися на це з іншого боку. Тобі дуже пощастило, що ти пережив велике кохання".

Згадаю ще про одне відносно нове явище в Україні, відоме під назвою "ескорт". Наскільки я розумію, воно має кілька форм. По-перше, "ескортні" послуги, котрі ви можете знайти в невеликих газетних оголошеннях. Це щось на зразок пересувних "масажних салонів". Тут вам запропонують супровід хіба що до спальні. Є також агентства моделей, де ви можете замовити супровід красуні до респектабельного ресторану. Якщо, звичайно, вас влаштує компанія милого вісімнадцятирічного створіння , котре знає кілька фраз англійською, їсть, як пташка, і переважно зайняте бесідою зі своєю матір'ю, подружкою, сестрою, навіть з улюбленим котиком - по мобільному телефону.

Існує також те, що найкраще асоціюється з "ринком великої рогатої худоби". Ховається воно під вивіскою "вечорів побачень самотніх сердець". Леді всіх вікових груп вдягають свої кращі сукні та вирушають до того чи іншого готелю, де на них очікують "імпортні" чоловіки. Умовно кажучи, холостяки. Щоб повезти із собою до якогось "райського куточка". Згадане явище прийшло в Україну із Заходу. Однак здебільшого такі "вечори" дуже різняться від західних. Багато жінок, обмаль чоловіків. І чоловіки нагадують вовчу зграю, котра потрапила до отари бідних овечок. Всі ці побачення мають дуже мало спільного з любов'ю чи романтикою.

І, нарешті, - веб-сайти міжнародних клубів знайомств у Інтернеті. На перший погляд, вони здаються ще одним варіантом "ринку плоті". Однак у дійсності багатьма з них керують серйозні люди, які заробляють гарні гроші на возз'єднанні справді самотніх сердець. Є також думка, що дехто просто робить ставку на бажанні українок виїхати за кордон у пошуках щастя й заробітку. В цілому послуги здаються легітимними. Згадані веб-сайти різняться за типом - від простих фотоальбомів до цілком інтерактивних сайтів із складною системою пошуку. Там можна дістати всі дані про "дівчину вашої мрії" - зовнішність, фігуру тощо. Потім на екрані монітора з'являться фото леді, яким знайомство з вами буде до смаку. З фото й описів на деяких сайтах можна зробити висновок, що ці леді справді бажають знайти партнерів. Хоч особисто мені зовсім не зрозуміло, чому дуже гарна дівчина у віці 21 року звертається до віртуального агентства знайомств.

У віртуальних систем є один неприємний аспект: далеко не всі українки, що користуються їхніми послугами, мають чітке уявлення про те, наскільки світ за межами України різниться від усього того, до чого вони звикли вдома. Особисто я також маю сумнів, що їхні віртуальні кавалери знають, наскільки українки можуть виявитися незалежними й самодостатніми. Крім того, навіть найпристойніші з таких систем не застраховані від зловживань. Мені якось довелося випадково почути слова одного з членів тутешньої міжнародної спільноти, котрий вихвалявся, як він використовував таку систему, щоб забезпечити собі приємну компанію на вихідні в різних містах України. Просто дивно, наскільки люди можуть бути цинічно егоїстичними!

Отже, як підшукати собі "партнерку" у цій країні, де так багато гарних жінок? Чесно кажучи, як західний чоловік, котрий провів тут 10 років, можу сказати: мимоволі перетворюєшся в "українського чоловіка", певною мірою пересиченого цим оточенням чарівних представниць слабкої статі. Але краса - це те, що проникає в тебе не надто глибоко. На жаль, спочатку чоловіки із Заходу відкривають для себе негативний бік життя в Україні, що не дивно. Правда й те, що такі чоловіки приваблюють лише певний сорт жінок (хвала Богові, не всі!). Таким чином, секрет пошуку "голки в стогу сіна", мабуть, у тому, щоб взагалі покинути "гру в залицяння". Нехай нею займаються ваші знайомі, оскільки вони, можливо, краще за вас з усім обізнані. І, звичайно ж, вони знають краще матінку-природу. А треба лише вміти її добре попросити, і тоді ваша партнерка, напевно, знайдеться сама.