ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ПОТОП
Ольга Коростельова
ЗГУБНІ МІСЦЯ
— Сідайте, будь ласка, — запросила господарка й одразу запобігливо закричала: — Ой-ой, тільки не в крісло, воно мокре...
Мокрими виявилися висунуті на середину кімнати диван, два ліжка, килими й доріжки. Струмочки води стікали по чорній, запліснявілій стіні, збираючись у калюжі на підлозі. А в іншій кімнаті вода виступала безпосередньо з-під підлоги. "Не встигаю витирати", - поскаржився Віктор Іванович Плетньов, котрий зустрів кореспондента з ганчіркою в руках.
Мешканці будинку №13-а по вулиці "50 років Жовтня" давно не знають спокою. Спочатку п'ятиповерховий будинок, заселений переважно колишніми шахтарями, перестав нормально опалюватися. Пару років тому на нього обрушилося нове лихо - підтоплення.
Це лише зверху Донбас сухий і безводний. Всередині Донецький кряж перетинають могутні ріки. Коли видобували вугілля, плин водяних потоків був під контролем людей і техніки. Починаючи з 1994 року, у Стаханові закрили чотири шахти. Така ж доля у вугільних підприємств сусідніх містечок Брянки, Первомайська, Кіровська. І "визволені" шахтні води почали пробивати собі шлях нагору. В зоні затоплення опинилися не просто окремі будинки, а цілі селища й мікрорайони. Будмістечко, в якому мешкають пенсіонери Плетньови, в тому числі. А загалом у зоні затоплення - понад дві тисячі об'єктів.
— Влітку зробили ремонт, а до зими від нього сліду не залишилося. Лягаючи спати, стелимо на ліжку подвійні клейонки, але вони не рятують од води. Дружина недавно перенесла складну операцію, щодня роблять перев'язки, їй потрібне тепло. А тут такі нелюдські умови, — бідкається Віктор Іванович і додає: — Були б сили та гроші, щоб купити інше житло, давно б виїхали з цих згубних місць. Але, на жаль...
Згубні місця... На думку голови Всеукраїнської екологічної ліги, народного депутата України Анатолія Толстоухова, сьогодні до цієї категорії можна віднести 17 відсотків усього нашого житла. Понад 15 мільйонів осіб із 48-ми мільйонів населення України мешкають на підтоплених територіях. Крім Донецько-Придніпровського регіону, від цієї напасті потерпають Полісся і Херсонщина, Харків і Крим, Одеська, Запорізька, Миколаївська області.
Читачі, мабуть, пам'ятають, як у Дніпропетровську в 1999 році просочений підземними джерелами грунт поїхав і за мить зруйнував дев'ятиповерховий будинок, школу, два дитячих садки. З району лиха довелося відселяти 3650 осіб. Пам'ятають, як через розробку вугільних шарів у заплаві ріки Самари "потонуло" кілька сіл Павлоградського району. Через "зайву" воду довелося переселяти жителів понад п'ятнадцяти херсонських і харківських багатоповерхових будинків. Забули про нормальне життя господарі 650 будинків міста Краснодона. Я вже не кажу про часті закарпатські повені, котрі зруйнувала сотні сіл.
Разом із житловими спорудами потерпають і підприємства, підземні комунікації, руйнуються дороги, мости, нафто-, газо-, трубопроводи. За підрахунками фахівців, щорічні економічні збитки від затоплення міських і селищних територій оцінюються в 2,2 мільярди гривень!
Звідки ж звалилася на Україну ця біда? "Прискорений розвиток підтоплень обумовлений, з одного боку, коливанням клімату, а з іншого - техногенними причинами", - робить висновок президія Української академії аграрних наук у спеціальній записці на ім'я президента України. Ну, із кліматом, як кажуть, не посперечаєшся, оскільки ним завідує небесна канцелярія. А техногенні причини завжди мають земне авторство. Про них і поговоримо.
О, ПОЛЕ, ПОЛЕ, ХТО ТЕБЕ ЗАСІЯВ МЕРТВИМИ СОЛЯМИ?
Техногенні причини - це, насамперед, непродумані, якщо не злочинні дії людини. Закрили шахти, проігнорувавши попередження вчених щодо майбутніх затоплень і можливих виходів на поверхню газу метану. У гонитві за швидкою та легкою копійкою вирубали карпатські ліси, оголивши гірські схили і поставивши під загрозу місцеві села. Без глибоких наукових обгрунтувань будували водоймища, меліоративні системи. Тільки водоймища підняли грунтові води в середньому на 6-8 метрів. "Велике зрошення", покликане свого часу стати панацеєю для сільського господарства, сьогодні обертається справжньою трагедією, збитки сільськогосподарських угідь оцінюються приблизно в 9 млрд гривень. Через порушення природного водного балансу ми втратили 600 млн т поверхневого шару грунтів, у тому числі 20 млн тон гумусу.
Лише протягом одного сезону на деякі поливні землі разом із водою приходить по 6-7 т солей на гектар. У такому грунті лише тараню добре солити, а не хліб вирощувати. Засолення, заболоченість, ерозія грунтів призводять до деградації землі. Чи дивно, що навіть у таких благословенних місцях, як Херсонщина, врожайність падає у півтора, а то й у два з половиною рази? За роки "великої іригації" 57% зрошуваних земель перестали плодоносити. Якщо справа піде й далі такими ж темпами, то через десять років образ України "як чорноземної житниці" стане легендою, котра не має нічого спільного із дійсністю.
Вода, що так руйнівно впливає на грунт, не несе нічого хорошого річкам і морям. Сьогодні затоки Азовського та Чорного морів являють загрозу для багатьох видів їхніх мешканців. Біологи вже не раз відмічали тут загибель цілих акваценозів. І все-таки безриб'я - найменше із лих можливого апокаліпсису. А що ви скажете про безлюддя?
ВІД БЕЗРИБ'Я - ДО БЕЗЛЮДДЯ
Кілька років тому в горлівській шахті "Кондратьєвська" трапилася дивна аварія. Не було ані вибухів, ані пожеж, ані обвалів покрівлі; люди падали й гинули на місці без будь-яких видимих причин. Проби підземних шахтних вод показали наявність смертельно небезпечних отруйних речовин. У Горлівці на той час функціонувало два хімічних підприємства - хімзавод і об'єднання "Стирол". Напевно, хтось із них порушив правила техніки безпеки, і неконтрольована отрута пішла гуляти по підземних річках. На місці аварії довго працювала спеціальна комісія, але імені винуватця так і не встановила, як і самих причин біди. Людей поховали, шахту закрили через неможливість її подальшої безпечної експлуатації. Згодом закрили і хімзавод.
Verbytsky Bridge (Zakarpattia) after a flood
Такий вигляд мав Вербицький міст (Закарпаття) після повені
А концерн "Стирол" успішно працює. Між іншим, він входить до п'ятірки найнебезпечніших хімічних об'єктів України. Крім нього, у цьому списку калуcьке об'єднання "Оріана", північно-донецький "Азот", рубежанський держхімзавод "Зоря" і аміакопровід "Тольятті - Одеса". Технології цих хімічних гігантів, споруджених ще за радянських часів, дуже далекі від досконалості. Отже, в будь-який момент від них можна чекати неприємного сюрпризу.
Серйозну проблему являють фільтрувальні накопичувачі стічних вод, яких на території України аж 3000 одиниць. Це завдяки їм ми п'ємо воду з фенолом, важкими металами, іншими "екзотичними" добавками. Три роки тому питна вода спричинила епідемію цілого села в Миколаївській області. Особливо важко хворобу переносили діти. Жителі зв'язували те, що сталося, із намаганнями деяких збирачів металолому розкрити шахту з радіоактивними відходами. Правда, висновки вчених мужів знову були не дуже зрозумілими. (Дивна річ, але чомусь усі подібні справи - чернівецька алопеція, отруєння полтавських дітей на шкільній лінійці - завжди лишаються нерозкритими. Немов не свої напакостили, а інопланетяни). Отож, якщо версія з радіацією має підстави, варто нагадати про існування 800 радіоактивних могильників у Чорнобильській зоні й уранових рудниках міста Жовті Води, вірніше - їхніх затоплених кар'єрів. Якщо вода з цих кар'єрів потрапить у Дніпро, вся Україна стане одним суцільним Чорнобилем.
ПЛЮС НОВА ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ
Не можна сказати, що влада зовсім не займається проблемами водоекологічних катастроф. Два роки тому Кабінет міністрів затвердив дві комплексні програми щодо захисту від шкідливих впливів води зі спеціальним прогнозом до 2010 року. Правда, фахівці не беруться твердити, що навіть після повного виконання наміченого щось кардинально зміниться, - за багато років бездіяльності ситуація дійшла до критичної риски. А крім того, на реалізацію програм, як завжди, немає грошей. Тобто, поки що всі добрі наміри існують лише на папері.
Недавно питання розглядалося на сесії Верховної Ради. Звучали різні пропозиції, аж до таких екзотичних, як будівництво на шахтах, які закриваються, гідроакумулюючих електростанцій. Мовляв, можна одразу "вбити двох зайців": виробляли електроенергію і запобігти підтопленням. У чому солідарні фахівці, так це в необхідності зовсім іншого, відмінного від колишнього, підходу до вирішення самої проблеми. Наприклад, не збільшувати, а зменшувати кількість орних земель. А от лісів та заповідників слід мати більше. Потрібні нові, екологічно безпечні технології в промисловості та сільському господарстві.
І годі витрачати воду так, немов її запаси бездонні. А головне, потрібна зовсім інша, екологічна свідомість. З останнім у нас найгірше. Якщо технічне переозброєння можна завершити за 15 років, то на заміну психології вчені відводять не менш чверті століття. Але починати треба вже сьогодні. Інакше питання техногенних катастроф відпаде саме по собі - його просто не буде з ким обговорювати. Не знаю, як всесвітній, а всеукраїнський потоп нам буде забезпечений...
Нічия земля?
Б'юся об заклад, що всередині цих новеньких будиночків затишно і охайно. Та й на подвір'ях панує чистота. Село Мархалівка Васильківського району, що в десяти кілометрах від Києва,- чудове місце: поруч сосновий ліс. За своєю територією господарі доглядають причіпливо: спробуй кинути у дворі хоч обгортку від цукерки - одразу зроблять зауваження.
А за воротами - нічийна смуга. З нею можна не панькатися. Немає контейнерів для сміття? Викидай за паркан. Поруч з будинками бар, який працює цілодобово. Тут теж полюбляють викидати сміття саме під дерева. Ніхто ж зауваження не зробить, штраф не накладе, бо ніяке санітарне відомство цим селом не переймається. Сміття ж не вивозиться місяцями. Страшно дивитися, на що перетворюється чудовий ліс прямо на очах ...
Багато катастроф починалися саме так - з недбальства, байдужості. Чим вони закінчувалися, не треба, мабуть, нагадувати.