The Ukrainian

Volume 3/2005

Volume 2/2005

Volume 1/2003

LEAD FEATURE
Which way is Europe?

POLITICS
A war of the roses.

BUSINESS
World Crossroads.

SOCIETY
Humoryna Jubilee in Odesa.

PORTRAIT
Vitaly and Volodymyr Klichko: Champion's Character.

WHICH WAY IS EUROPE?
Martin Nunn

Еhe clarion cry of the moment from the hallowed halls of Ukrainian politics seems, once again, to be ''...We're going to Europe, We're going to Europe...'' If they mean the numbers of people fleeing the country via Europe to just about anywhere else on planet earth, then they may be right. But as to European accession, when will our beloved leaders come back to terra firma and understand that Ukraine isn't even a blip on the European Union's long range radar let alone a dynamic new partner just brimming with excitement to join.

The recent acknowledgements by the top officials that Ukraine is going to be a full member of Europe in the foreseeable future is either cynical delusion or callous electioneering in the hope that the population will once again buy into the hackneyed concept that Ukraine's children will live in palaces and drink from the nectar of European integration. At today's rate of progress it will not be our children but their children's great grand children who might, if they are lucky, be, at some time, recognised as an equal partner in Europe. If our politicians are simply trying to convince us that this is the right direction, then OK, we've got the message, now show us how and for Gods sake when.

The Baltic States, the Poles, the Czechs, the Slovaks and the Hungarians have all succeeded in preparing themselves in exactly the same ten year period that Ukraine has had and yet we, the second largest country in Europe are not even close.

And if you think the people of Ukraine are bored with the empty promises just think how this once proud, new nation is viewed in the very Europe she is seeking to join. Can we honestly expect the member states of Europe to take Ukraine seriously when all they hear from the government is the same old empty drum. No wonder the EU has lost interest, do we really think the Brussels bureaucrats have time for such silly and childish games. It's rather sad that all the good will towards Ukraine of the early years of independence when real strides could have been made has been squandered so carelessly at the alter of personal gain.

The economic curtain is falling along the western border. It will have a devastating impact on Western Ukraine affecting some 200,000 jobs, it will greatly impact on traditional markets for Ukrainian goods and materials, and yet all the poor people of Ukraine seem to hear is... We're going to Europe, we're going to Europe.

It may be true to say that the current accession states were possibly further advanced than Ukraine due to the quirks of history but this does not excuse the fact that successive governments have paid little more than lip service to the actual organisation of the nation to a point where accession is even a remote possibility. Sure, some politicians like Roman Schpek and Borys Tarasiuk have made valiant yet almost solo efforts to begin the process but sadly the back up and support in terms of political will and legislative framework have simply not been there to support them.

It is only recently that the Rada have had the foresight to ensure that all new legislation is compatible with EU standards and yet for almost a decade the Rada has spent it's time on legislation that isn't planned as an interim to accession and will have to be changed when accession finally becomes a reality. Ok so Ukraine wanted to express its national identity in creating it's own legislation having finally rid itself of the yoke of Soviet domination but was this really the wisest use of the time? Little Latvia, Lithuania and Estonia had the same problem and look where they are today.

It's so sad, Ukraine has it all, an incredibly intelligent population who are willing to learn and to work hard, more natural resources than most of the existing EU countries put together and a population of 50 million consumers for pan European products. Why does it all have to be so difficult? Why can't the politicians show some leadership and reliability for a change and set the wheels in motion to follow through on their lamentable promises?

Just last week we had yet another example of the sort of political gamesmanship for which Ukraine now has such a deplorable international reputation. The leaders of the Commonwealth of Independent States, meeting in Kyiv expressed the intention of establishing a free economic zone over the former Union with the current President of Ukraine as the principle nominee as Permanent Secretary General. Whilst economic free zones are, in principle, a good idea, any comparison between the European Union where the states are supportive of each other and the Commonwealth of Independent States where they are competitive and most likely dominated by the oil producers is solely for the benefit of the politicians. Has anybody bothered to question what impact such a move might have on Ukraine's much hailed European accession? I'm sure the existing members of the European Union would have a lot to say about allowing a new member to also be part of an undisciplined free trade area that stretches all the way to the Pacific. Are Ukrainian politicians so naive to think that such bold and public statements of intent that, on the face of it, fly in the face of a policy reaffirmed barely a month before will not further draw into question the reliability of this nation as a member of the EU or any other international body for that matter?

Let's face it, ten years have been wasted, ten years that could have been spent on building a nation that should be playing a major role in the future of Europe. And what have we got instead, a nation that is a European pariah, a nation that is accused of just about every social evil, from money laundering to weapons trading to corruption to human trafficking. Instead of being a nation where the citizens are proud to be called Ukrainian they run to other countries to hide their embarrassment.

Well things may be about to change. Vice Prime Minister Azarov has just been given responsibility for European integration and if he shows the same enthusiasm for this task as he did for improving state tax collection then European integration may just be a little closer than we think. Let's hope so.

Print version

Volume 1/2003

ТЕМА НОМЕРУ
Дорога до Європи?

ПОЛІТИКА
Війна червоної та білої троянди.

БIЗНЕС
На перехрестях світу.

СУСПІЛЬСТВО
В Одесу! На ювілей "Гуморини".

ПОРТРЕТ
Віталій Кличко і Володимир Кличко: характер чемпіонів.

ДОРОГА ДО ЄВРОПИ?
Мартін Нанн

3араз на вершині українського політичного Олімпу всі розмови знову зводяться до фанатично повторюваних слів: "Ми йдемо в Європу! Ми йдемо в Європу!" Можливо, вони відповідають дійсності, якщо мається на увазі кількість людей, котрі втікають від нас через Європу майже в усі кінці планети. Що ж стосується приєднання до Європи - в загальнолюдському контексті - то запитуєш себе: коли ж наші улюблені керманичі опустяться з хмар на земну твердінь і зрозуміють: Україна для Євросоюзу - навіть не цятка на радарі далекої дії, вже не кажучи про її статус динамічного нового партнера. Хоч партнер сповнений радісного чекання приєднатися.

Недавні одкровення вищого керівництва про те, що в недалекому майбутньому Україна стане повноправним членом Європи, можна розцінювати або як цинічне введення в оману суспільної думки, або як незграбну передвиборну кампанію, розраховану на те, що населення знову купиться на затаскану тезу про дітей нинішніх українців, які житимуть у палацах і питимуть нектар європейської інтеграції. За теперішніх темпів розвитку, хіба що їхніх праправнуків (якщо дуже поталанить) визнають рівним європейським партнером. Якщо наші політики просто намагаються переконати нас, що ми рухаємося в потрібному напрямку, тоді добре, ми зрозуміли. Тоді ми просимо: заради Бога, покажіть нам, ЯК ?

Людям у країнах Балтії, у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині - всім удалося підготуватися за ті ж десять років, які мала Україна. Однак ми - друга за розміром держава Європи - навіть не наблизилися до цього рівня. І не думайте, шановні політики, що українцям не набридли пустопорожні обіцянки, уявіть, як виглядає ця колись горда нація в очах тієї самої Європи, куди вона так прагне.

Будемо відверті самі із собою: чи можемо ми очікувати, що країни-члени Євросоюзу сприймуть Україну серйозно, коли вони весь час чують від її уряду те ж марнослів'я? Не дивно, що ЄС утратив до нас будь-який інтерес. Хіба можна припустити, ніби чиновники у Брюсселі мають час на такі дурні дитячі ігри? Дуже сумно, що за перші роки нашої незалежності були марно розтрачені всі ті прояви доброї волі до України, коли можна було зробити справжній ривок уперед.

Уздовж західних кордонів опускається економічна завіса. Це матиме найсумніші наслідки для Західної України, близько 200 тисяч осіб утратять роботу; не менш сильним буде й негативний вплив на традиційні ринки для нашої продукції та матеріалів. Проте, схоже, бідним людям України лишається тільки слухати одне: "Ми йдемо в Європу! Ми йдемо в Європу!"

Звичайно, що країни, котрі зараз приєдналися до Євросоюзу, були (за якоюсь примхою історії) десять років тому більш розвинуті, ніж Україна. Однак це не виправдує всі ті уряди, котрі один за одним змінювалися в Україні і лише обіцяли приділити увагу заходам, спрямованим бодай на віддалену перспективу приєднання до ЄС. Звичайно, такі політики, як Роман Шпек і Борис Тарасюк, робили героїчні зусилля (хоча й діяли фактично поодинці), аби розпочати цей процес. На жаль, у них не було жодної підтримки в контексті політичної волі і законодавчої бази.

EU Secretary General Javier Solana visited Ukraine on February 7, 2003, to preside over the "Ukraine-EU" talks, which concerned the prospects of Ukraine's EU associate membership. Mr. Solana said that reforms must continue for Ukraine to get closer to the Union.

Генеральний секретар Ради ЄС Хав'єр Солана 7 лютого 2003 р. прибув в Україну, аби очолити переговори "Україна-Трійка ЄС" щодо перспектив вступу України до ЄС як асоційованого члена. Солана заявив: аби Україна наблизилася до ЄС, реформи повинні продовжуватися.

Лише недавно Верховній Раді вистачило далекоглядності вжити заходів, спрямованих на забезпечення сумісності нового законодавства зі стандартами ЄС. Слід пам'ятати: протягом майже десятиліття парламент приймав закони, не призначені для проміжного періоду перед приєднанням, не спрямовані на реальне членство в ЄС. Можна й зрозуміти: створюючи власне законодавство, Україна хотіла продемонструвати свою національну самосвідомість після того, як вона нарешті звільнилася від радянського гніту. Але - чи це було найрозумнішим, чи потрібно було на це витрачати стільки років? Маленькі країни - Латвія, Литва й Естонія - зіткнулися з аналогічною проблемою, а подивиться, де вони зараз! Вельми сумно усвідомлювати, що Україна має все: населення на приголомшливому інтелектуальному рівні, котре прагне вчитися й ретельно працювати, має більше природних багатств, ніж більшість нинішніх членів ЄС разом узятих, має близько 50 млн споживачів для пан-європейської продукції. Чому ж тут стільки труднощів? Чому її політики не можуть виявити себе справжніми керівниками, здатними зрушити все з мертвої точки і почати нарешті виконувати свої горезвісні обіцянки?

Недавно ми були свідками ще одного витка політичних ігор, котрий додав Україні сумної популярності на міжнародній арені. Керівники СНД на зустрічі в Києві висловили намір створити вільну економічну зону в рамках колишнього СРСР, причому головним претендентом на посаду її голови - Постійного генерального секретаря - був висунутий президент України Леонід Кучма. У принципі, вільні економічні зони - плідна ідея. Однак їх не можна навіть порівняти з Євросоюзом, в якому держави-члени підтримують одна одну. А в СНД мова йде про конкуренцію, де провідну роль, швидше за все, відіграватимуть виробники нафти. Чи замислився хто-небудь із політиків, чим усе це обернеться для України з її широко проголошеними намірами приєднатися до Євросоюзу? Переконаний, нинішні члени ЄС багато чого могли б сказати про партнера, котрий водночас є членом неорганізованої вільної торгової зони, яка пролягатиме аж до Тихого океану. Невже українські політики настільки наївні, аби припустити: такі сміливі публічні заяви про наміри (котрі з усією очевидністю суперечать сказаному на місяць раніше) не призведуть до ще більших сумнівів у надійності України як потенційного члена Євросоюзу або іншої міжнародної організації?

Давайте подивимося правді в очі. Десять років витрачені марно. Час, за який можна було побудувати державу, здатну відігравати провідну роль у Європі. А що ми маємо зараз? Країну, котрій дісталася роль такого собі європейського парія. Країну, котру звинувачують майже у всіх соціальних гріхах - од відмивання "брудних" грошей до торгівлі зброєю, від корупції до гендлювання людьми. Країну, звідки люди тікають світ за очі, аби сховатися від ганьби. І це - замість держави, в якій кожен сповнений гордості, що він є її громадянином.

Можливо, ситуація зміниться. Віце-прем'єрові Азарову щойно доручили керівництво процесом європейської інтеграції. Якщо він виявить у цьому такий самий ентузіазм, як і в справі поліпшення збору податків, не виключено, що європейська інтеграція виявиться набагато ближчою, ніж ми думаємо. Будемо сподіватися.

Версия для печати