Volume 1/2003
LEAD FEATURE
Which way is Europe?
POLITICS
A war of the roses.
BUSINESS
World Crossroads.
SOCIETY
Humoryna Jubilee in Odesa.
PORTRAIT
Vitaly and Volodymyr Klichko: Champion's Character.
A WAR OF THE ROSES
Oleksandr Yurchuk
Most people do not care much about the number of factions operating in the Verkhovna Rada - or what they are all on about. And so, reading or hearing about such-and-such "group of people's deputies" emerging in parliament, few if any are actually interested. However for analysts and people involved in or with the political wheelings and dealings, the reverse is true. These people are only too well aware that factions are tools of power, each being a most sophisticated project, requiring considerable organisation and finance. Moreover, one of the specifics of Ukrainian parliamentarism is an almost complete isolation between the faction-building process and the parliamentary election turnout. More than 200 MPs that got seats in the VR, backed by the Presidential Administration, show an ability to design whimsical parliamentary configurations. Why? Because it is their way to participate in the allocation of political power.
Power quota
Two large-scale faction-building projects have been carried out after the parliamentary elections of March 2002, both geared to get hold of key legislative and executive posts.
Project One. Mega-faction "For a United Ukraine", set up at the Verkhovna Rada, based on the electoral bloc of the same name (led by Volodymyr Lytvyn), numbering over 180 MPs. Short-lived, collapsing in about two months, after reaching their target, making Mr. Lytvyn Speaker, with both Vice Speakers representing propresidential groups (e.g., Hennady Vasyliev and Oleksandr Zinchenko). FUU people became chairmen of the four principal parliamentary committees (including the one responsible for the fuel-and-energy sector).So much for the FUU's historic mission.
Project Two. Parliamentary majority. Political technologists knew full well that a giant alliance of factions, formed artificially, was doomed to extinction.
The ideological differences amongst its members, however president-oriented, were too vivid. Thus appeared the project "Big Nine": nine parliamentary structures emerging from that oversized alliance, serving the interests of the principal power game players. A system of incentives was worked out to get the affiliated MPs consolidated. Each majority faction received a power quota - in other words, a right to delegate its people to the Cabinet. Although the Big-Nine-based majority's number ranged from 230 to 236 MPs (with 226 votes required for passing a resolution), the scenario was played out. Based on that majority, a coalition Cabinet was formed, led by Viktor Yanukovych (nominee of the "Regions of Ukraine" faction). Seven of the Big Nine structures implemented their power quotas, leaving two factions dissatisfied: Stepan Havrysh's "Democratic Initiatives" and Bohdan Hubsky's "People's Power".
After distributing the power quotas, the parliamentary majority lost their impetus and so appeared preconditions for yet another factional reshuffling in the Verkhovna Rada.
Presidential launch pad
It does not take an expert to understand that the key objective of any structural changes within parliament is to seize power. FUU got the Verkhovna Rada under control and then transformed into the Big Ten. The nine-side alliance had exhausted itself after begetting a coalition government. Then what?
The show must go on and this adage is especially true of politics. A new phase in VR factional restructuring began in February-March 2003, having nothing to do with executive and legislative replacements. That was history now. The third phase could be explained using two words: presidential campaign. A realignment of forces within parliament had begun due to the forthcoming 2004 presidential elections, involving the propresidential factions in the first place. Several presidential hopefuls are currently "installed" in the system of power. Among those likely to succeed President Leonid Kuchma are: Premier Viktor Yanukovych, Head of the Presidential Administration Viktor Medvedchuk, Speaker Volodymyr Lytvyn, Head of the National Bank of Ukraine Serhiy Tyhypko, Minister of Transport Heorhy Kyrpa, and First Vice Premier Mykola Azarov. The presence of such influential figures has already caused a severe competition among the groups, including those in parliament, backing each contender.
As a result of this competition, the Big-Nine-based parliamentary majority has actually collapsed. Something well to be expected, considering that Viktor Medvedchuk's Social Democrats could not, by definition, help reinforce Viktor Yanukovych's position (the Premier currently occupies the best 2004 campaign launch pad). Numerous polls show that the Premier automatically wins ratings in the neighbourhood of 14 %. Hence the mounting confrontation between the majority's key factions: Social Democrats (Viktor Medvedchuk), Regions of Ukraine (Viktor Yanukovych), and Labour Ukraine (Serhiy Tyhypko).
The break-up
It would be premature to discuss a single propresidential nominee, so the Big Nine factions continue with their manoeuvrings. Several VR factional restructuring projects were launched at the same time, all aimed at the 2004 presidential campaign.
The "Red Rose" option. The United Social Democrats, always keen on sophisticated political games, busy themselves shaping up a new alliance, tentatively known as the Red Rose (the SDPU {U} party logo portrays a rose). The coalition membership is anything but coincidental, including two base groups, United Social Democrats and Labour Ukraine, along with their satellite factions "Power of the People" and "Popular Choice". About 100 MPs in all. According to the plan, the Red Rose should have the controlling block of votes, provided it had 150 MPs in its ranks. Easier said than done, because the MPs have actually been allocated among the 13 factions, with 200 MPs affiliated to three opposition bodies (Communists, Socialists, Yulia Tymoshenko Bloc) and Viktor Yushchenko's "Our Ukraine". Some 240 People's Deputies side with the propresidential forces, leaving just 10 non-affiliated "servants of the people". How is the Red Rose to build its numerical strength? Only by trying to undermine other majority factions. Which is precisely what they do. With this purpose in mind, Oleksandr Volkov quits SDPU (U) and begins to shape a new faction. His mission is to make people leave their factions, destabilise the factional status at the VR, thus securing reinforcements for the Red Rose coalition. Granted: the scenario is very difficult to play out, calling for heavy financing and organisational efforts. If and when implemented, however, it would enable the Red Rose to get the Ukrainian parliament under its control. Under the circumstances, 150 votes would do to torpedo any VR resolution.
The "White Rose" option. Premier Viktor Yanukovych is well aware that the Red Rose coalition will eventually oppose him. A strategic controversy will emerge, for the opposition is supposed to have only one candidate running for president. It is either Yanukovych or Medvedchuk. Maybe a third party. And so the Premier launches a campaign to shape up a propresidential coalition, to include the "Regions of Ukraine", "People's Democrats" - and Viktor Yushchenko's "Our Ukraine". The OU people did not vote for Yanukovych's premiership, but Yushchenko is well aware that the presidential campaign cannot be won unless backed by the Donetsk region, so he starts carefully to befriend the Premier. There is another reason for the Yushchenko-Yanukovych political rapprochement. There is no love lost between Yushchenko and Medvedchuk, so the OU leader is prepared to make friends with anyone opposed to the man.
This Ukrainian version of the War of the Roses may become the background of the coming presidential elections. Anyway, there is definitely a split in the Ukrainian parliament, caused by the presidential hopefuls at play.
|
|
Volume 1/2003
ТЕМА НОМЕРУ
Дорога до Європи?
ПОЛІТИКА
Війна червоної та білої троянди.
БIЗНЕС
На перехрестях світу.
СУСПІЛЬСТВО
В Одесу! На ювілей "Гуморини".
ПОРТРЕТ
Віталій Кличко і Володимир Кличко: характер чемпіонів.
ВІЙНА ЧЕРВОНОЇ ТА БІЛОЇ ТРОЯНДИ
Олександр Юрчук
Для переважної більшості українців абсолютно немає значення, скільки фракцій існує у Верховній Раді і для чого, власне кажучи, вони потрібні. Тому, коли в мас-медіа з'являється інформація про створення чергової депутатської групи, це повідомлення не викликає суспільного резонансу. Однак подібні парламентські "рухи тіла" викликають підвищений інтерес в аналітиків та осіб, причетних до таїнств національної політичної кухні. Вони прекрасно розуміють, що фракція - це інструмент влади, складний і дорогий проект, який вимагає значних фінансових і організаційних витрат. Більше того, однією з особливостей українського парламентаризму є майже повна відірваність процесу фракційної творчості від результатів виборів до Верховної Ради. Понад 200 депутатів, обраних до ВР за підтримки адміністрації президента, демонструють здатність вибудовувати вигадливі парламентські конфігурації. Для чого? Подібним чином вони беруть участь у розділі влади.
Квота на владу
Після виборів до Верховної Ради (березень, 2002 рік) було реалізовано два масштабних фракційних проекти, загальна мета яких - встановити контроль над ключовими посадами у законодавчій та виконавчій гілках влади.
Проект перший: мега-фракція "За єдину Україну". Вона була створена на базі однойменного електорального блоку (лідер - Володимир Литвин) і нараховувала понад 180 депутатів. Проіснувала дана суперструктура недовго - близько двох місяців, але виконала своє призначення. Литвин став спікером, а двома його заступниками були обрані представники провладних угруповань (Геннадій Васильєв і Олександр Зінченко). Представники мега-фракції очолили чотири ключові парламентські комітети (зокрема, з питань паливно-енергетичного комплексу). На цьому історична місія парламентського об'єднання "За ЄДУ" була завершена.
Проект другий: парламентська більшість (ПБ). Політичні технологи прекрасно розуміли, що гігантське фракційне об'єднання, створене штучно, приречене на вимирання: надто сильні протиріччя існують між різними угрупованнями, котрі входять до когорти пропрезидентських сил. Тому з'явився проект "великої дев'ятки": на базі мега-фракції виникло дев'ять парламентських структур, котрі представляють інтереси основних гравців у "владний покер". Для консолідації депутатів у рамках "дев'ятки" була розроблена система стимулів. Кожна фракція більшості одержувала квоту на владу. Інакше кажучи, мала право делегувати своїх представників до складу Кабінету міністрів. І хоча чисельність створеної у форматі "дев'ятки" більшості коливалася в межах 230 - 236 парламентаріїв (для прийняття позитивного рішення потрібно 226 голосів), даний сценарій все-таки був реалізований. На основі ПБ сформували коаліційний Кабінет міністрів на чолі з Віктором Януковичем (креатура фракції "Регіони України"). Сім з дев'яти структур "великої дев'ятки" реалізували свої квоти на владу. Лишилися незадоволеними тільки дві фракції: "Демократичні ініціативи" Степана Гавриша і "Народовладдя" Богдана Губського.
Після розподілу квот на владу зник стимул подальшого існування парламентської більшості. З'явилися передумови для чергового перета-сування фракційної структури Верховної Ради.
Президентський старт
Як легко помітити, основна мета проектів структурних змін законодавчого органу - це захоплення влади. Мега-фракція "За ЄДУ" встановила контроль над парламентом і трансформувалася у "велику дев'ятку". Альянс дев'яти створив коаліційний уряд, вичерпавши тим самим свій потенціал. Що далі? Життя, особливо політичне, як відомо, не стоїть на місці. В лютому-березні 2003-го почався новий етап фракційної структуризації Верховної Ради. Він не пов'язаний із перерозподілом посад у виконавчій і законодавчій гілках влади. Це вже минуле. Суть третього етапу можна розшифрувати за допомогою двох слів: "президентські вибори".
Почалося перегрупування парламентських сил напередодні електоральної кампанії 2004-го. В першу чергу, йдеться про фракції, що відносяться до пропрезидентського табору. В систему влади "вмонтовано" кілька потенційних спадкоємців президента Леоніда Кучми: прем'єр-міністр Віктор Янукович, голова президентської адміністрації Віктор Медведчук, спікер Володимир Литвин, глава Національного банку Сергій Тигіпко, міністр транспорту Георгій Кирпа, перший віце-прем'єр Микола Азаров. Така концентрація сильних фігур уже призвела до появи жорсткої конкуренції між угрупованнями, в тому числі й парламентськими, котрі стоять за кожним із потенційних спадкоємців глави держави.
Наслідком такої конкуренції став фактичний розвал більшості, створеної у Верховній Раді на основі "дев'ятки". Це цілком зрозуміле явище. Наприклад, об'єднані соціал-демократи Віктора Медведчука не можуть сприяти зміцненню позицій Віктора Януковича, котрий нині займає найвигідніший стартовий майданчик напередодні електоральної кампанії 2004 року. Численні соціологічні дослідження свідчать: людина на посаді прем'єра автоматично одержує рейтинг популярності приблизно в 14 %. Вочевидь підвищився рівень конфронтації між основними фракціями більшості: есдеками (Віктор Медведчук), "Регіонами України" (Віктор Янукович), "Трудовою Україною" (Сергій Тигіпко).
Розбрат
Оскільки говорити про єдиного кандидата від пропрезидентських сил поки зарано, то фракції "дев'ятки" почали активно маневрувати. Одночасно реалізуються одразу кілька проектів структурної перебудови ВР із прицілом на 2004 рік.
Варіант "червона троянда". Об'єднані соціал-демократи, котрі завжди відзначалися схильністю до ведення складних, багатоходових політичних ігор, почали формування нового альянсу з умовною назвою "червона троянда". Така квіткова назва угруповання, скоріш за все, пов'язана з символом СДПУ(о) - трояндою. Склад учасників коаліції не випадковий. До неї входять два базові угруповання - об'єднані соціал-демократи і "Трудова Україна", а також їхні фракційні сателіти: "Народовладдя" і "Народний вибір". Загалом близько 100 народних обранців. За планом, "червоній троянді" має належати "контрольний пакет" голосів у ВР. Для цього чисельність угруповання слід "розігнати" до 150 осіб.
Завдання важке, оскільки практично весь депутатський корпус уже поділений на 13 фракцій. 200 парламентаріїв зосереджені в трьох опозиційних структурах (комуністи, соціалісти, блок Юліи Тимошенко) і в "Нашій Україні" Віктора Ющенка. Близько 240 нардепів записані до пропрезидентських структур. Залишається лише 10 позафракційних слуг народу. За рахунок кого розширюватися "червоній троянді"? Тільки за рахунок розвалу інших фракцій більшості. З цією метою зі складу СДПУ(о) вийшов Олександр Волков, котрий зайнявся формуванням нової депутатської структури. Його завдання: відколоти людей од інших угруповань, дестабілізувати фракційну ситуацію у ВР і забезпечити тим самим поповнення рядів коаліції "червона троянда". Згодний, сценарій складний, потребує великих фінансових та організаційних витрат. Але у випадку його реалізації "квіткарі" дістають можливість контролювати ситуацію в парламенті. За існуючих обставин 150-ти голосів цілком вистачить, аби заблокувати будь-яке рішення Верховної Ради.
Варіант "біла троянда". Прем'єр Віктор Янукович прекрасно розуміє, що коаліція "червона троянда" згодом працюватиме проти нього. Виникне стратегічне протиріччя, оскільки "від влади" на вибори повинен йти тільки один кандидат. Чи Янукович, чи Медведчук. Чи хтось третій. Тому під патронатом глави Кабміну почалася робота по формуванню пропрем'єрської коаліції, до якої мають увійти "Регіони України", народні демократи і ... "Наша Україна" Віктора Ющенка. "Нашеукраїнці" не голосували за утвердження Януковича на посаді прем'єра, однак Ющенко прекрасно розуміє, що без Донецького регіону президентських виборів не виграєш. От і почалося обережне загравання лідера "НУ" із прем'єр-міністром. У Ющенка ще один стимул для політичного зближення з Віктором Януковичем - особливе ставлення до Віктора Медведчука. І тому Ющенко готовий об'єднатися з ким завгодно.
Війна "червоної і білої троянди" може стати тлом, на якому розгортатиметься президентська кампанія. Вже можна констатувати парламентський розбрат, викликаний активним стартом потенційних кандидатів на вищу посаду в державі.
|
|
Print version
