ВІТАЛІЙ КЛИЧКО І ВОЛОДИМИР КЛИЧКО: ХАРАКТЕР ЧЕМПІОНІВ
Валерій Єрмолаєв
Боксери-професіонали, брати Віталій і Володимир живуть і тренуються в Німеччині, часто виступають в Америці. Але і в своїй країні вони надзвичайно популярні. Вболівальники люблять їх віддано, хоч на рингу лише зрідка бачать бої уславлених спортсменів. Секрет їхньої популярності простий: ніколи вони не відхрещувалися від України, навпаки - постійно підкреслюють, що слово "батьківщина" для них не пустий звук. Завдяки їм багато хто за кордоном перестав сприймати Україну як радіоактивну пляму на глобусі: якщо на цій землі могли вирости такі багатирі, то щось у цих українцях таки є!
Коли світ облетіла звістка про те, що чемпіон світу Леннокс Льюїс зустрінеться на рингу не тільки з Віталієм, але й із Володимиром, фанати боксу були на сьомому небі, заздалегідь передбачаючи дивовижне видовище. Шанси спортсменів оцінювалися як 50 на 50. Але радість болільників тривала недовго - Льюїс відмовився захищати свій чемпіонський пояс у двобої з Віталієм. Офіційно англієць пояснив свій вчинок тим, що повинен у липні зустрітися з Тайсоном. А можливо, він просто злякався українських атлетів?
Віталій і Володимир, на думку зарубіжних папарацці, надзвичайно нудні люди: тренуються, здобувають чемпіонські звання, захищають дисертації, беруть участь у благодійних акціях. Віталій - чудовий сім'янин, любить свою дружину і двох дітей. І жодного гучного скандалу, жодних сумнівних історій! Над такою скрутною для папарацці ситуацією брати посміюються і лишаються такими, які вони є, - відкритими, доброзичливими, із прекрасним почуттям гумору.
The Ukrainian: Про те, щоб помірятися силами із найвідомішими атлетами планети з важкої ваги, могли тільки мріяти кілька поколінь наших кращих боксерів. Нині ця мрія стала реальністю. Саме ви, Віталію, першим із вітчизняних боксерів пройшли довгий і складний шлях до поєдинку, котрий стане легендарним для українського спорту.
Віталій: Справді, багатьом талановитим боксерам СРСР не пощастило наблизитися до боксерського Олімпу, оскільки в Радянському Союзі, як ви знаєте, професіонального боксу не існувало. Але їхня робота стала основою нинішніх успіхів наших боксерів. Ми безмежно вдячні тим людям, котрі створили радянську, й зокрема українську, школу боксу. Ми всі її вихованці. З дитинства всмоктували досвід багатьох поколінь боксерів. Нам з Володею пощастило, якщо можна так сказати, вчасно народитися. Сьогодні, звичайно, втілити мрії значно легше. Принаймні у нинішнього молодого покоління можливостей значно більше.
Володимир: Нас дуже тішить, що професіональний бокс розвивається і в Україні. З'являються клуби, проводяться турніри. Та й західні промоутери з інтересом спостерігають за українськими боксерами. Досить сказати, що за нами до клубу Universum Box Promotion, за який виступаємо ми з Володею, недавно прийшли наші молоді співвітчизники - Володимир Сидоренко, Андрій Котельник, Олександр Дмитренко.
With reigning World Champion Lennox Lewis.
З абсолютним чемпіоном світу Ленноксом Льюїсом.
The Ukr.: Майже сорок років на професіональному рингу у важкій вазі панували американці, доки англієць Льюїс не повернув чемпіонський титул у Європу. І тепер, коли бій за світову корону між европейцями, боксерами суперважкої ваги став реальністю, англієць зробив несподіваний хід. Чи це означає, що Льюїс викинув білий прапор?
Віталій: Якби Льюїс мені програв, то ця поразка дуже зашкодила б іміджу боксера, котрий вважає себе королем суперважкої ваги. Тому, я гадаю, він просто вирішив не переступати поріг розумного ризику. Адже двобій із мною не додасть англійцю ані слави, ані грошей: він і без того знаменитий і багатий. Якщо ж Льюїса позбавлять пояса, то, можливо, я боксуватиму з Евандером Холіфілдом, котрий займає другий рядок у рейтингу WBC.
The Ukr.: Першого квітня 2000 року, коли Віталій поступився Крісу Бірду, відомий телевізійний коментатор Леррі Мерчент сказав, що у Віталія немає чемпіонського характеру...
Володимир: Віталій має чемпіонський характер! Інакше б він не досяг того, чого досяг. Але здоров'я цінніше за чемпіонський пояс. Це розумію я, це розуміє Віталій. Сподіваюсь, зрозумів і Леррі Мерчент.
Віталій: Важко говорити про чемпіонський характер, не маючи чемпіонського пояса... (Сміється.) Але до цього запитання я хотів би повернутися трохи пізніше. Час усе розставить на свої місця і покаже, хто мав рацію, а хто кидався гучними фразами. Після бою з Бірдом пролунало багато неприємних слів. Потім, правда, вибачалися.
The Ukr.: За повідомленнями інформагентств, Льюїс має намір зустрітися також із Володимиром. Ця звістка була для вас несподіванкою?
Володимир: Для мене - ні. Хоч преса й всюдисуща, але ми дізнаємося про своїх потенціальних суперників раніше, ніж представники ЗМІ. Я хочу боксувати з Льюїсом, він зараз на вершині. І поганий той солдат, який не мріє стати генералом.
The Ukr.: Чемпіонський титул за версією WBO у світі боксу вважається другорядним і не дуже престижним. Чи згодні ви з такою думкою?
Володимир: Чемпіонський титул за версією WBO абсолютно рівноправний серед інших чемпіонських титулів. Просто Всесвітня боксерська організація WBO наймолодша з усіх інших організацій професіонального боксу, їй лише сорок років. Престижність тієї чи іншої версії визначають імена спортсменів, котрі посідають вищі ступені рейтингу.
The Ukr.: Востаннє українські глядачі бачили вас на рингу київського Палацу спорту в грудні 98-го. На жаль, вітчизняні вболівальники вже звикли спостерігати за нашими зірками тільки на екранах телевізорів. Погодьтеся, це дуже прикро. Адже ревно вболівати за своїх можна тільки на батьківщині. Чи побачать найближчим часом своїх кумирів українські шанувальники не на екрані?
Віталій: Якби ви знали, як нам хочеться подарувати таке свято боксу своїм співвітчизникам! Однак це бажання поки що важко здійснити. Хоч ми працюємо над цим і не полишаємо надії провести поєдинок з одним із відомих боксерів-професіоналів у Києві, на стадіоні "Олімпійський".
The Ukr.: Деякі з опонентів Володимира заявляють: Кличко-молодший досяг високого становища у світі боксу завдяки майстерним інтригам промоутера Клауса-Пітера Коля. Що ви можете їм відповісти?
Віталій: Кличко-молодший досяг свого становища завдяки невтомній праці й характеру. Зрештою, на рингу боксує не промоутер, а спортсмен. Якщо боксер програє один бій за другим, йому не допоможуть жодні інтриги.
The Ukr.: Скажіть, а в дитинстві ви бачили себе на боксерському Олімпі?
Віталій: Наше дитинство - таке саме, як і в багатьох хлопців, чиї батьки були військовими. Гарнізони, переїзди, колесили по всьому Радянському Союзу. Були і труднощі, і радості.
Володимир: Дитинство було чудове. Прекрасне вже тим, що воно наше, іншого в нас не буде. Вчилися, читали книжки, мріяли, займалися спортом і музикою, багато пустували, борюкалися. Траплялося, й вірші писали. Любили кіно, особливо Шварценегера та Чака Норриса.
Віталій: Про те, що зможемо досягти у боксі висот, якось не думали. Але завдяки спорту ми змогли побачити світ, познайомитися з різними цікавими людьми, пережити незабутні емоції. Він дав нам усе, що маємо зараз. Захоплення спортом, яке почалося в дитинстві, визначило наш життєвий шлях. Хоч не все було так яскраво і просто. Траплялися злети й падіння, програші й виграші. Чи батьки нас так виховали, чи спорт, але ми намагалися ніколи не п'яніти від ейфорії перемог і не відступати перед гіркотою невдач. Завжди по-братерському змагалися один з одним і разом ішли вперед. Перемога Володі на Олімпіаді була не тільки здійсненням мрії, але й поштовхом - що далі?
Володимир: А далі була Німеччина. Профі-дебюти. Також непросто. Вчилися усього: і розмовляти німецькою, і давати інтерв'ю, і з людьми спілкуватися, і витримувати багатогодинні фотосесії. А головне - жити в чужій країні. Це сьогодні Німеччина для нас - мов другий дім, а спочатку було складно.
The Ukr.: Уболівальники звернули увагу на те, що ви не замикаєтеся у спорті, що крім боксу у вас є й інші заняття. Невже вам не треба заощаджувати сили для рингу?
Віталій: Коли досягли певних результатів у боксі, почали помічати: життя багатогранне. Що не боксом єдиним... Вирішили вчитися в аспірантурі Київського університету фізичного виховання та спорту. Хоч Гете й писав: "Суха теорія, мій друже", однак досвід, підкріплений теорією, цінний удвічі. Тим більше, було що привнести в науку, - 30 років боксерської практики на двох. Теми наукових праць у нас були дуже цікавими. В мене "Обдарованість у спорті", у Володимира - "Педагогічний контроль".
Щодо обдарованості й таланту (одна із складових дисертації), наука досі не може відповісти, чому народжуються генії, чи з'явиться на світ новий Моцарт або Пушкін, чому одні талановиті, а інші середнячки. Мені також не вдалося загалом відповісти на ці запитання, але деякі цікаві закономірності простежив. Принаймні, в боксі.
Володимир: А я поглибив свої знання в галузі педагогіки. Що не кажи, але ми з Віталієм учителі, закінчили Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут. Та й працювати з дітьми дуже цікаво.
Віталій: Крім спорту, існує ще одна сфера життя, котрій ми надаємо особливого значення. Це громадська діяльність. Півроку тому ми стали посланцями ЮНЕСКО в програмі "Освіта для дітей, які перебувають у бідності". Недавно в рамках цієї програми відвідали Бразилію, брали участь у реалізації кількох проектів. Враження незабутні: захват від того, якими талановитими можуть бути діти, і жах від того, в яких умовах вони змушені жити. Гадаю, якщо світ врятує краса, то освіта врятує передусім дітей. Від нужди, криміналу й наркотиків. Один із наступних проектів ЮНЕСКО ми збираємося здійснити в Україні.
Jumping from a helicopter is scary.
Стрибати з гелікоптера страшно...
The Ukr.: Бокс вважається ризикованим видом спорту. А тут ваші прихильники ще й довідаються, що ви любителі екстриму. Хіба на рингу не вистачає адреналіну?
Володимир: Вистачає. Однак і за межами рингу є життя. Тим більше, що емоції від проведеного поєдинку і від бандж-джампінгу зовсім різні. Бокс - це передусім робота. А все інше - задоволення, можливість перевірити себе. Ми двічі стрибали із бандж-джампінгом. Один раз із висоти 60 метрів, другий - з висоти 450 метрів, з гелікоптера. Враження приголомшуючі. Звичайно, страшнувато. Але це політ, свобода.
Віталій: Мені, правда, більше до душі водні розваги. Як у тому анекдоті: людей, котрі вміють плавати, значно більше, ніж тих, хто вміє літати. Дуже люблю водні лижі, серфінг, дайвінг.
But Volodymyr wants to take a fly.
Але Володимиру подобається літати.
The Ukr.: Володимире, свого часу ви захопилися грою на саксофоні, займалися з викладачем. Чи зможете виконати щось, повернувшись до Києва? Або згадати давнє захоплення - гітару?
Володимир: Зіграю неодмінно, але не зараз. Фальшиво грати - так само погано, як і невміло боксувати. Як у боксі? Спочатку тренування, потім поєдинок. І в музиці приблизно так - спочатку репетиції, потім концерт.
Volodymyr and Vitaly feel just as much at home in the kitchen as in the ring
Володимир і Віталій на кухні почуваються так само впевнено, як на рингу.
The Ukr.: Читачі журналу приєднуються до численних поздоровлень Наталії та Віталію - із народженням дочки Єлизавети. Хотілося б, Віталію, аби ви докладніше розповіли про свою сім'ю.
Віталій: Найдорожче, що є в моєму житті, це моя сім'я: батьки, брат, дружина, син Єгор, а тепер і маленька донечка. На жаль, я не міг побачити її появу на світ, але з дуже поважної причини. Я проводив бій із Ларрі Дональдом. За кілька годин до поєдинку довідався про народження дочки. Одразу після бою помчав у аеропорт. Незважаючи на те, що я батько із стажем, не можу передати словами почуття, коли береш новонароджену дитину в руки. Ми з Наталкою дуже щасливі. Єгор також був щасливим і трохи... здивованим. Не міг зрозуміти, хто це і звідки вона взялася. Але зараз він став дуже уважним і турботливим братом, допомагає мамі. Відчувається, що в сім'ї зростає чоловік. А донечка поки що їсть і спить. І всміхається. Її, до речі, звуть Єлизавета-Вікторія. Єлизавета тому, що так хотіла Наташа, а Вікторія - на честь моєї перемоги того вечора.
Vitaly, his wife Natalia, and their three-month-old daughter Yelizaveta-Victoria.
Віталій з дружиною Наталкою і тримісячною Єлизаветою-Вікторією.
The Ukr.: Чим заповнені ваші будні, чим займаєтеся щодня?
Віталій: Тим, що й інших людей, - робота, відпочинок, родина. Я намагаюся віддавати весь вільний час сім'ї. Бувають, звичайно, прес-конференції, зйомки на телебаченні, це урізноманітнює наше життя.
Володимир: Період підготовки до поєдинків - час особливий. Тут режим - понад усе. Два тренування на день, медичні обстеження, спаринги. Взагалі для людей, далеких від спорту, страшенна нудьга. Але потім, після бою, є можливість приділити більше уваги друзям, захопленням, навчанню.
The Ukr.: Чи вірите ви у прикмети? Чи настроюєтеся психологічно на матч?
Володимир: Як настроюємося на матчі - це професійна таємниця, розкриємо її після закінчення спортивної кар'єри. Ми не забобонні, чорної кішки не боїмося. Але йдучи на поєдинок, ніколи не залишимо речі в роздягальні навпаки.